XVIII століття. Таємничі смерті у шинку неподалік Острога жахають усю округу. Люди вірять, що у південну Волинь прийшла зловісна пошесть, до якої приклав руки сам Диявол, тож оголошують кривавий хрестовий похід проти нечисті. У вирі подій опиняється жебрак Голота, що мандрує на схід. Аби вижити в страхітливій круговерті, злидар мусить розплутати клубок із загадок і містичних жахів. Однак він і не підозрює наскільки далеко це його заведе.
Наталі…
Люте розжарене сонце нарешті ховалося за Кременецькі гори. Теплими м’якими променями воно з останніх сил пробивалося крізь поодиноку хмару і, намагаючись загладити провину за денне пекло, лоскотало щоку Голоти, хоча ще кілька годин тому шмагало по шкірі, немов батіг кременецького ката Яська Болиця. Ясько той був персоною відомою, а прославився тим, що спускав шкіру в’язням із трьох ударів, четвертим — діставав своєю улюбленицею, в якій англійці впізнали б свій винахід, ніжно названий ними Cat o’nine tails[1] — до самих легень. Саме через цю «кішку» обережні жебраки обходили Кременець десятою дорогою, крики ж необережних довго лунали в катівні. Голота помотав головою, відганяючи неприємні спогади, і заплющив очі. Замружившись, він чеберяв по дорозі, що виринала з величезного лісу і вужем звивалася між різнокольоровими, порослими пишною травою горбами, піднімаючись усе вгору й угору.
«Забути б про Яська, проклятий Кременець, про розбиті до крові босі ноги і про те, що з суботи в роті не було ні риски», — подумав Голота, наштовхуючись босими ногами на камінці, що стирчали з побитої возами дороги.
Він ішов в одній подертій сорочці і таких же лахмітних штанях, на голові біліла хустина, зав’язана a la pirate[2].
Таку він бачив в одного моряка-мексиканця в Кадисі, той обібрав у карти п’яного, як ніч, Голоту до нитки і лише посміювався в густі вуса, коли господар таверни з трьома підручними викинули п’яницю надвір. Думки в нагрітій сонцем голові зробили черговий несподіваний кульбіт і, згадавши пекельне сонце Андалузії, Голота звично послав кілька проклять Хесусу з Акапулько чи з якої той ще був заморської діри, хоча до нинішніх поневірянь той коротконогий вусань не мав ніякого відношення. Адже у тому, що нині Голота йшов у дранті з дрантя, без чобіт, без шапки, кунтуша, пояса та пістоля, був винен лише він сам.
Найбільше він жалкував за пістолем: увесь покритий арабськими таємничими написами, оздоблений кількома блискучими, хоч і фальшивими камінцями, той справляв неабияке враження. А оскільки зовнішній ефект у Голотиних вештаннях світом відігравав не останню роль, за природнім призначенням пістоля він використовував нечасто. Правду кажучи, Голота й не стріляв з нього жодного разу, однак знав, що стрільбою можна, наприклад, спритно лупати горіхи, а якщо статечно покласти на пістоля руку перед жадібним корчмарем, дошкульних і образливих питань про гроші стає менше. Та найголовнішим було те, що пістоль допомагав заробити. На кухоль темного пива, а якщо пощастить, то й на добру вечерю. Для цього лише треба трохи акторства.