У Сахарі двоє елітних агентів розвідки вийшли на слід потужної банди наркоторгівців, тож повсякчас ризикують власними життями, а закохавшись до нестями, — ще й кар’єрами. Тим часом молода красуня-вдова намагається врятуватися з полону сучасних рабовласників на шляху до Європи, а супроводжує її таємничий незнайомець, який, схоже, зовсім не той, за кого себе видає.У Китаї ж амбітний урядовець, що плекає надії на гідне майбутнє своєї батьківщини, бореться проти старої гвардії комуністів, які штовхають Китай, а разом із ним і його найближчого союзника — Північну Корею, до точки неповернення.На іншому кінці світу, у США, Полін Ґрін, перша жінка на посаді президента країни, з неабиякою дипломатичною майстерністю протистоїть терористичним атакам, нелегальній торгівлі зброєю, а також кампаніям із чорного піару, які влаштовує її головний політичний опонент. Полін будь-що прагне уникнути війни — і робить заради цього все від неї залежне.Проте один акт агресії тягне за собою інший, і ось уже наймогутніші держави світу опиняються в павутинні взаємних зобов’язань, з якого неможливо виплутатися. І коли всі частинки зловісного паз-ла стануть на свої місця, чи зможе хоча б той, хто має найщиріші наміри та непересічний дипломатичний талант, зупинити невідворотне?«Ніколи» — епічний роман від визнаного майстра слова Кена Фоллетта. Це драма світового масштабу, надзвичайний трилер про героїнь і лиходіїв, фальшивих пророків і справжніх воїнів, поміркованих політиків і революціонерів-опортуністів. Сповнений застережної мудрості для нашого часу, цей захопливий роман перенесе читача на самісіньку межу неймовірного.
«У Кена Фоллетта поганих книг не буває, а "Ніколи" — взагалі найкраща його робота, що вміє як слід налякати. Сумніваюся, що від останніх 150 сторінок вийде відірватися».
Збираючи матеріали для «Падіння гігантів»
І замислився: а чи може вона повторитися?
«Двом тиграм на одній горі не розминутися».
Довгий час титул найнижчого президента США належав Джеймсові Медісону, який був метр шістдесят зростом, аж доки його рекорд не побила президентка Полін Ґрін: вона мала всього півтора метра й полюбляла підкреслювати, що коротун Медісон обійшов на виборах майже двометрового Девітта Клінтона.
Візит у Край Жувачів[1] Полін відкладала вже двічі. Відколи обійняла посаду, поїздку планували щороку, але завше знаходилися важливіші справи. Проте цього разу вона розуміла: далі тягнути нікуди. Стояв теплий вересневий ранок третього року її президентського терміну.
Поїздка була частиною відпрацювання алгоритму дій для верховного керівництва в разі нападу на США. Вона швидко вийшла з Овального кабінету на Південний моріг Білого дому. Назирці за нею поспішала група головних осіб, які майже ніколи не відходили далеко: радник з національної безпеки, старший секретар, двоє агентів Секретної служби й молодий капітан армії зі шкіряним портфелем — так званою ядерною валізкою, в якій містилося все необхідне для початку ядерної війни.
До послуг Полін був цілий флот гелікоптерів, та хай на який облавок вона б сіла, той неодмінно мав позивний «Морпіх Один». Як завжди, біля трапа, виструнчившись, на президентку очікував морський піхотинець у парадному синьому однострої.
Полін пригадала свій перший політ на вертольоті років із двадцять п’ять тому. Тоді їй було страшенно незручно в тісній кабіні з твердими металевими сидіннями, де стояв такий шум, що розмовляти було просто неможливо. Та президентський борт — зовсім інша річ. Усередині він нагадував салон приватного літака зі зручними кріслами, обтягнутими бежевою шкірою, кондиціонером і туалетом.
Біля Полін сидів радник з нацбезпеки Ґас Блейк. Це був стрижений їжачком генерал у відставці, кремезний сивий афроамериканець, який випромінював таку впевненість, що поруч із ним вона почувалася напрочуд спокійно. Йому було п’ятдесят п’ять — на п’ять років старший за Полін. Під час передвиборчої кампанії він виступав провідним членом її команди. Нині ж став найближчим колегою.
— Дякую, що погодилися провести навчання, — сказав він їй, коли гелікоптер злетів. — Я знаю, ви не хотіли цього робити.
Це правда. Така формальність її страшенно дратувала, тож кортіло чимскоріше її збутися.
— Це одна з тих справ, які хочеш чи ні, а мусиш виконувати, — мовила вона.
Політ тривав недовго. Коли гелікоптер приземлився, Полін швидко зиркнула в дзеркальце косметички. Біляве волосся, стрижене під каре, охайно вкладене, макіяж — легкий. Її гарні карі очі випромінювали співчуття, яким нерідко проймалася, хоч губи й залишалися міцно стиснутими, надаючи їй холодно-рішучого вигляду. Клацнувши, вона закрила косметичку.
Приземлилися біля складського комплексу в передмісті Меріленду. Офіційно він називався Резервний архів № 2 уряду США, однак ті, хто знали його справжнє призначення, іменували Краєм Жувачів — на честь земель із «Чарівника країни Оз», куди Дорогі потрапила після торнадо.
Край Жувачів був таємним об’єктом. Усі знали про Рейвен-Рок у Колорадо — підземний бункер, відведений для військового керівництва на випадок ядерної війни, цілком реальне й необхідне сховище, призначене, однак, не для президента. Багатьом було відомо і про Президентський оперативний центр із надзвичайних ситуацій під Східним крилом Білого дому, який використовували під час великих криз, як-от теракти 11 вересня. Щоправда, на випадок апокаліпсиса він не годився.
А ось у Краю Жувачів сотня людей здатна виживати впродовж цілого року.