Ніколи полностью

Дорогою назад у гелікоптері вона, пристебнувшись, дістала з кишені невеликий пластмасовий контейнер, схожий на гаманець. Це був так званий Бісквіт. Відкрити його можна, лише розламавши. Усередині містилася картка з набором літер і цифр — кодів авторизації ядерного удару. Президент зобов’язаний носити цю коробку із собою цілий день і тримати біля ліжка вночі.

Глянувши на неї, Ґас промовив:

— Хвала Богу, Холодна війна в минулому.

Полін відповіла:

— Але те страшне місце нагадало мені, що ми досі живемо на межі.

— І мусимо робити все, щоб цією річчю ніколи не довелося скористатися.

Ця відповідальність лежала на Полін більш ніж на будь-кому у світі. Бувало, вона навіть відчувала її вагу на власних плечах. Сьогодні тягар став ще тяжчим.

Вона сказала:

— Якщо мені колись доведеться повернутися в Край Жувачів, це означатиме, що я не впоралася.

З літака машина скидалася на повільного жука, що повзе нескінченним пляжем, віддзеркалюючи сонце чорним панциром. Насправді ж авто долало п’ятдесят кілометрів щогодини — найвища безпечна швидкість на дорозі, повній несподіваних ям і вибоїн. Навряд чи комусь би хотілося пробити колесо посеред Сахари.

Шлях через пустелю вів із Нджамени, столиці Республіки Чад, до озера Чад — найбільшої оази Сахари. Навсібіч тягнувся одноманітний краєвид із піску та каміння, де-не-де помережаний кількома пожовклими кущами й розсипами малих та великих валунів. Усе навкруги через нудний блідо-жовтавий відтінок нагадувало радше місячний ландшафт.

Тамарі Левіт подумалося, що пустеля — це ніби космос, а її машина — ракета. Як щось станеться з автівкою, вона загине. Від такого химерного порівняння Тамара усміхнулася. Озирнулася на заднє сидіння, де лежали два великі бутлі води: цього вистачить їм усім, доки прибуде допомога. Можливо.

Машина була американська, призначена для бездоріжжя: мала високий кліренс і тихий хід. Попри затемнені вікна й сонцезахисні окуляри Тамари, сонце, що мерехтіло на асфальті, різало очі.

Усі четверо людей у машині були в окулярах. Водій, Алі, — із місцевих, усе життя прожив у Чаді. У місті він ходив у джинсах та футболці, але сьогодні вбрався в широкий халат до землі, що звався галабеєю, голову ж обмотав широкою шаллю — традиційний одяг, який захищає від безжального сонця.

На передньому сидінні біля Алі сидів американський вояк, капрал Пітер Акерман. Автомат, що вільно лежав у нього на колінах, був полегшеним короткоцівковим карабіном, стандартною зброєю американської армії. Цей двадцятирічний хлопець належав до тих молодиків, які аж бринять життєрадісною приязню. Але Тамарі, котрій самій доходило до тридцяти, він видавався занадто юним, щоб довіряти йому зброю. Утім, упевненості парубку було не позичати. Якось він навіть насмілився запросити її на побачення. «Піте, ви чудовий, але трохи замолодий для мене», — відповіла вона.

Поруч із Тамарою на задньому сидінні вмостився Табдар «Таб» Садул, аташе місії ЄС у Нджамені. Його лискуче каштанове волосся було по-модному довге, поза тим він нагадував типового бізнесмена у відпустці: в камуфляжних штанях і блакитній сорочці із засуканими рукавами, щоб показати засмаглі руки.

Вона ж, працівниця американського посольства в Нджамені, була у своєму звичному робочому одязі: сукні з довгими рукавами поверх штанів та хустці, що вкривала її чорне волосся. Абсолютно практичний одяг, цілком традиційний, а завдяки карим очам і оливковій шкірі Тамара навіть не скидалася на іноземку.

У країні з таким рівнем злочинності, як у Чаді, безпечніше не вирізнятися, особливо жінці.

Вона не зводила очей з одометра. Адже їхали вже кілька годин і майже прибули на місце.

Тамара нервувалася через зустріч, що чекала попереду. Від неї залежало багато чого, зокрема і її власна кар’єра.

— За легендою, ми проводимо екологічне дослідження, — сказала вона. — Чи багато вам відомо про озеро?

— Гадаю, достатньо, — відповів Таб. — Річка Шарі бере початок у Центральній Африці, простягається на тисячу чотириста кілометрів і закінчує свій плин тут. Озеро Чад—джерело прісної води для кількох мільйонів людей у чотирьох країнах: Ніґер, Нігерія, Камерун і Чад. Переважно це дрібні землероби, скотарі та рибалки. Найпопулярніша риба тут — нільський окунь, який може виростати до майже двох метрів завдовжки й важити під двісті кілограмів.

Тамара подумала, що, коли француз розмовляє англійською, це звучить так, ніби він намагається затягнути її в ліжко. Може, так воно і є. Уголос же промовила:

— Не думаю, що зараз тут гарний улов: річка всохла.

— Ваша правда. Колись площа озера була шістнадцять тисяч квадратних кілометрів, а тепер—лише вісімсот. Багатьом із місцевих загрожує голод.

— Що думаєте про план китайців?