Наступного дня Сара вийшла в звичайний час погуляти надвiр i застала вже там Естерку. Дiвчинка радо посмiхалася до неї й кивала з-за вовни голiвкою. Сара сiла на оцупку пiд парканом i ждала, поки Естерка пiдiйде до неї.
— Мама вiтає, - прошепотiла вона, дивлячись убiк. — Ой леле! Яка вона рада! Спершу злякалася за перстень… "Дорогий, — каже, — боюсь…" А потiм я впросила… багато дали за нього, осьо!.. — простягла вона з-пiд поли руку й висипала на колiна Сарi жменю срiбних монет — талярiв i злотих.
— Ой мамо! — вигукнула здивовано Сара й, затулившись полою, швиденько сховала грошi в кишеню. П'ять талярiв вона вiддала назад Естерцi. У цей час почувся грiзний хазяйчин голос.
— Ти! Байстря! — закричала вона.
— Що панi хоче? — обiзвалася Естерка, вiдскочивши вбiк, i боязко пiдiйшла до хазяйки.
— Вус? Ти їси фарби разом iз своєю матiр'ю-злодiйкою? Га?! — накинулась на неї Рухля.
— Боронь боже! Шановна панi! Хiба фарби можна їсти? Вiд них смерть! — Естерка поблiдла й затремтiла, а в очах у неї забринiли сльози.
— Ось попробуй мiдянку, проковтни хоч щiпку й матерi дай!.. Жебраки, дармоїди, а чужого добра не бережете! Чуже добро вам за нiц?.. Так i звикли жебрами жити!.. Чи ж давно я дала вам рiзних фарб, вистачило б на два пуди вовни, а твоя мама — бодай її взяла яма! — пофарбувала менi не бiльше як пуд, i вже ферфал, уже, кажуть, знову приходила по фарби!.. Гевулт!
— Ой панюню! Ой вей мiр! Нiхто з нас i крихiтки не з'їв, — заплакала Естерка.
— Не з'їв! Дурепа! Звичайно, не з'їв, якщо не полопались… А хiба тi фарби продати не можна?
— Мама продає тiльки старi жечi, — схлипнула Естерка.
— Ну, ну, знаю, — пом'якшала господиня, а може, помiтивши в глибинi двору Са-ру, вирiшила зам'яти сварку. — А ти вже й справдi?.. Як не наглядати за вами, то ви й бога забудете!.. Герш-ду! Я твоїй матерi даю постiйний заробiток, то вона мусить про це пам'ятати й берегти кожен мiй шеляг… Скажеш, щоб вона завтра прийшла: дам фарб, а як треба, то й борошна, нехай торбу вiзьме!
Естерка пiдбiгла до господинi, поцiлувала простягнуту руку й знову заходилася розвiшувати вовну, а господиня пiшла в хату, не обiзвавшись до Сари й словом, нiби не бачила її.
Сара тiльки й чекала, поки пiде хазяйка: її пекла одна думка, що зненацька блиснула їй у головi.
— Слухай, Естерко, — звернулась вона до дiвчинки. — Яка то фарба мiдянка?
— Зелена, оно, як та шерсть, — вiдповiла Естерка, витираючи руками очi й усе ще тихенько схлипуючи.
— Ах, яка гарна, просто диво! Очей не вiдiрвеш!.. А навiщо ж хазяйка радила їсти й тобi, й мамi? Хiба вона смачна?
— Навiщо? А щоб ми одразу здохли…
— Ой мамеле! Хiба хазяйка така зла?
— Недобра, ой вей, яка недобра! Бiдну людину скривдити й вилаяти їй за нiц! Сара зiтхнула й замовкла. Естерка порозвiшувала всю вовну й, нишком попрощавшись iз Сарою, хотiла була вже йти, але та затримала її.
— Слухай, Естерко, а яка ото фарба червона, що аж горить?
— Якiсь темнi корiнчики…
Сара похнюпилась, замовкла. Естерка почала чухати одна об одну босi ноги.
— А коли знову? — пiдвела голову Сара.
— Днiв через три… А хiба що?
— У мене до тебе є прохання, мiй дукатику… — зам'ялася Сара.
— Яке? Все, все зроблю! — жваво мовила Естерка.
— Данке! Тiльки ти й мамi своїй не кажи, — нiкому анi мур-мур!!! Естерка кивнула головою.
— Бачиш, менi хочеться перефарбувати свої стрiчки… в мене багато їх, я й тобi подарую… перефарбувати в такий червоний, шкарлатний колiр i в такий, як ото, зелений… То ти дiстань менi й червоної, i мiдянки… хоч трошки… Не чiпай хазяйської, щоб не перепало тобi, а краще купи… Ось вiзьми таляр… можна?
— Ой мамо! Чому не можна? Можна! Я для панни — хоч зараз!
Сара вся спалахнула вiд хвилювання, а потiм нараз поблiдла. Але, глибоко разiв зо два передихнувши, вона рiшуче дала дiвчинцi таляр i притиснула її мiцно-мiцно до своїх грудей.
Минуло кiлька днiв, i тiтка почала помiчати, що Сара рiзко змiнилась на краще — i зовнi, i настроєм: темнi кола пiд очима зникли, зеленкуватий колiр обличчя змiнився на бiлий, на щоках зрiдка спалахував рум'янець, очi заблищали прихованою радiстю, голос став дзвiнкiший, та й у всiх рухах з'явилась енергiя. Таке полiпшення панi Рухля приписувала своїй хитрiй полiтицi й своєму знахарству, i це тiшило її самолюбство й вельми радувало, бо вона могла тепер похвалитися перед братом. Хазяйка подвоїла ласку до своєї затворницi, намагаючись всiляко примусити її бiльше їсти; й Сара мимохiть спокушалася помалу-малу смачними стравами, якi тiтка готувала для неї.
Ривка теж стала ласкавiша з своєю пiднаглядною; вона дiставала тепер од Сари щодня по злотому — на мед i на пиво, i, не доскiпуючись, звiдки взялися цi грошi, нишком випивала на них…
