На другий день пiсля вiд'їзду Гершка тiтка зробила Сарi несподiваний сюрприз — взяла її з собою прогулятися в мiстечко. Пiсля двотижневого затворницького життя ця прогулянка була для Сари справжньою радiстю. Дитячий, давно забутий захват охопив дiвчину… I каламутна бистра рiка, i навислi гори, i стрiчка зелених садiв бiля їхнього пiднiжжя, i високе синє небо з розкиданими по ньому перлистими хмаринками — все захоплювало Сару, й вона не могла стриматися вiд радiсних вигукiв. Та найбiльше вона зрадiла, коли зустрiла на базарi Естерку. Дiвчинка в присутностi грiзної хазяйки вдала, що незнайома з небогою, та проте потайки прокралася за ними й, вибравши слушну хвилину, коли стара зайшла до крамницi, швиденько пiдбiгла до Сари.
— Панночко, люба, ой, яка я рада!
— Приходь сьогоднi!.. Важливе дiло… — встигла їй шепнути Сара й помiтила, що Естерка, ховаючись у юрбi, всмiхнулася й кивнула їй головою.
По обiдi Сара вийшла в двiр i почала нетерпляче чекати Естерку. Цiлу нiч мiркувала вона, як би це за допомогою Естерчиної матерi сповiстити свого сокола Петра про себе й дiстати вiд нього звiсточку. Це бажання, або лiпше сказати мрiя, загорiлося днiв три тому в Саринiй душi й тепер пекло її вогнем… А Естерка все не приходила! Чи, може, вона не зрозумiла її, а усмiхалася й кивала головою просто так?
Уже посутенiло, й засмучена Сара зiбралася була йти до своєї свiтлички, як нараз хтось несподiвано шарпнув її за рукав.
Сара швидко оглянулась.
— Ой, це ти, Естерко? Чому так пiзно? — кинулась вона до дiвчинки.
— Не можна було… Хазяйка коло хвiртки сидiла… Я, як стемнiло, перелiзла через паркан.
— Вей мiр! А мене ось-ось покличуть вечеряти. Що робити? Слухай! — вона вхопила дiвчинку за руку й, одвiвши її в далекий куток двору до халупки, де вже лягла темна пелена темряви, почала квапливо шепотiти, весь час тривожно озираючись навколо:
— Менi неодмiнно треба побачитися з твоєю матiр'ю. Дуже, дуже важлива справа! Розумiєш?
Естерка вся перетворилася на слух i, широко розплющивши очi, мовчки кивала головою на знак того, що вона добре все затямила.
— Oй, яка важлива! — говорила Сара. — Там далеко-далеко, звiдки привiз мене мiй батько, є молодий єврей… жених мiй… Розумiєш? Тiльки батько не хоче його нiзащо… вiн бiдний… То я хочу написати йому й послати нашому наймитовi листа… вiн знає, де Абрум, вiн знайде його й передасть… Але, боронь боже, якщо батько дiзнається, що я пишу йому. Ой мамеле, що менi тодi буде! Тодi все ферфал! Розумiєш? Так треба, щоб i муха не знала, щоб i стiна не чула…
— Ой-ой, який секрет, розумiю! — мало не задихнулася Естерка вiд хвилювання.
— Атож, атож! Так ось що: перекажи матерi… нехай вона про це подумає i порадить, що робити? Або нехай вона спробує найняти якогось хлопа, щоб повiз листа мого в Лисянку, пiд Чигирин… Я не знаю, скiльки миль туди… ми недовго їхали… та однаково, я нiчого не пошкодую… Розумiєш?
— Гiт, гiт! — кивнула головою Естерка й прожогом кинулася за рiг хати, почувши хазяйчин голос.
— Чого ти, Саро, до ночi стовбичиш тут? — незадоволено мовила Рухля. — А я тебе все жду вечеряти.
— Даруйте, мамо! — обняла Сара її за шию. — У свiтлицi душно, а тут так гарно, я задумалася i забула про вечерю.
— Ну-ну, тiльки не задумуйся: цур їм, тим думкам!
Наступного дня, як посутенiло, Естерка постукала в паркан i через шпарину шепнула Сарi, що мати взялася за її справу, бо ладна заради неї перерватися, але що справа ця важка й коштуватиме багато грошей, i додала, нарештi, що коли мати знайде хлопа та обмiркує гешефт, то тодi навiдається…
Три днi до пiзньої ночi просиджувала Сара в своєму дворику, попросивши дозволу в тiтки й пiсля вечерi дихати годинку-другу чистим повiтрям. Та все було марно: нi Естерка, нi її мати не з'являлися нi в дворi, нi пiд парканом. Коли й третього дня нiхто не прийшов, Сару охопив одчай, i вiд цього вона, мабуть, злягла б у лiжко, якби четвертого дня зранку не з'явилася до її тiтки з таким нетерпiнням очiкувана Естерчина мати.
Це трапилось пiд час снiданку, в присутностi Сари.
Жебрачка смiливо ввiйшла до свiтлицi й, не виявивши нiчим, що вона знає Сару, звернулася до хазяйки, пропонуючи їй вигiдний гешефт: якийсь економ, мовляв, привiз на базар добру вовняну пряжу в мiтках i недорого править, то вона ладна сторгувати її для панi.
— А щоб я не помилилася, — додала вона, — то нехай вельможна панi дасть менi для взiрця своєї нефарбованої вовни, я порiвняю, котра пухнастiша й м'якша… нехай панi дасть ключi, я знаю, де в коморi лежить вовна.
Рухля гостро поглянула на жебрачку й вiдповiла їй пиховито:
— Нi, тобi я не довiрю ключiв, пiду краще сама.
Жебрачка низько вклонилась i шанобливо, стала коло дверей, а як хазяйка грюкнула й сiнешнiми дверима, то вона, смiючись, звернулася до збентеженої й сторопiлої Сари:
— Я так i знала, що ключiв вона менi не дасть. Ну й гiт!
— Моя рiдненька! — кинулась була до неї Сара, але єврейка спинила її рухом.
