Фортеця була обкопана широким i глибоким ровом, а насип увiнчувався високим подвiйним частоколом. Той частокiл складався з окутих залiзом загострених дубових колод i оперiзував мiсто неправильним видовженим овалом, що розтягся по самiй вершинi узвишшя. З боку степу в цьому частоколi збудованi були двi укрiпленi рогатками брами, з мiцними, кованими залiзом ворiтьми i з зубчастими вгорi бiйницями, звiдки дивилися в поле гармати. За першою брамою одразу починався невеликий майдан; в кутку його ховалася за великим будинком ратушi, за крамницями й магазинами для iноземних купцiв зубожiла, похила православна церква, а в центрi майдану гордовито й бундючно височiв кафедральний собор, що прилягав до щойно побудованого колегiуму, вiдданого пiд опiку базилiанських ченцiв. Просто напроти брами, в протилежному од церкви кутку, була єврейська школа. Вiд цього майдану змiїлися тiснi й кривi вулицi до самої фортецi, переплiталися й сходилися знову коло другого ще меншого майдану, де стояв костьол. Помiж цими двома майданами, на самiй вершинi узвишшя, грiзно височiв губернаторський замок, огороджений також подвiйним частоколом з чотирма нарiжними баштами; вони були одноповерховi, але своїми зубчастими вiнцями здiймалися над шпилями костьолiв i дивились далеко в степ. Губернаторський замок, з високою гонтовою покрiвлею, являв собою одноповерхову довгу будiвлю iз загнутими у виглядi лiтери "Г" кiнцями, його оточували праворуч i лiворуч флiгелi й прибудови, серед яких вирiзнялася похмурим виглядом i гратчастими вiкнами кордегардiя. Невеликий дворик був вимощений плитами вапняку. За губернаторським палацом тягся у видолинок густий, добре виплеканий сад з невеликою штучною сажавкою на днi балки; та сажавка живилася дощовою й привозною водою iз ставу, вiддаленого од мiста на двi версти. Саме мiсто, що складалося переважно з єврейського населення, не мало садкiв i красувалося тiльки гостроверхими черепичними й гонтовими покрiвлями; але передмiстя його, Туркiв, що тулилося коло пiднiжжя гори, поблизу ставу, за частоколом, тонуло в зеленi садкiв, що позливалися в мальовничi заростi. Цього лiтнього дня в губернаторському замку була особлива метушня: з-пiд усiх навiсiв, стаєнь, повiток та iнших господарчих будiвель виглядали кузови й дишла колимаг, каруц i бричок, якi, певно, не вмiстились у повiтках. Iз стаєнь чути було голосне iржання. Коло довгих ясел i возiв, нарихтованих сiном i вiвсом, стояли рядами на прив'язi чудовi конi.
Гуртки стайничих i челядi, мабуть, приїжджої, лiниво грiлися на сонцi, перекидаючись грубими жартами, теревенячи, проте iнколи в їхнiй розмовi можна було вловити натяк на те, що пани їхнi чимось стривоженi й що в замку щось має вiдбутися.
Шум, гамiр, iржання коней, гавкання собак, добiрна лайка i брязкiт ножiв, що долiтав з пекарнi, здавалося, висiли в повiтрi.
У просторому залi губернаторського палацу, прикрашеному гербами й портретами графiв Потоцьких, було людно й гамiрливе. Серед молодого лицарства, яке виблискувало пишнотою вбрання й зброї, були й почеснi вельможi: губернатор лисянський Кшемуський, коронний обозний Иосиф Стемпковський, начальник барських конфедератiв полковник Пулавський i настоятель базилiанського монастиря плебан Баєвський. Сам господар, Младанович, сидiв на графському крiслi, що стояло на невеликому пiдвищеннi, пiд балдахiном, на взiрець трону.
Хоч обличчя гостей пiсля доброго снiданку й випитого вина сяяли веселощами, а очi блискали одвагою, хоч у легкiй розмовi, пересипанiй жартами й смiхом, звучало безтурботне молодецтво, проте одразу було видно, що шляхта зiбралася не заради бенкету, а в серйознiй справi. Це зiбрання нагадувало сеймик, який з'їхався у зв'язку з наближенням грiзних подiй.
— Я одержав, ясновельможне й пишне лицарство, — звернувся до зiбрання лисянський губернатор Кшемуський, — од свого патрона й мецената, князя Яблонов-ського, повiдомлення, що посол московський поставив нашому крулевi вимогу, щоб права схизматiв були прирiвнянi до прав католикiв i мало не до прав нашого славного, першого в усьому свiтi шляхетства.
Почувши останнi слова, гостi, представники старшого поколiння, гордовито стрiпнули чупринами й розправили пишнi вуса, що спускалися аж на груди, а молодь, узявшись пiд боки, почала пiдкручувати вгору свої вусики.
— I кажуть, — провадив далi, пiдкреслюючи слова, Кшемуський, — що король уже пiдписав декрет, продиктований московським послом.
— Побий мене перун, а бiльше терпiти такого запроданця, як наш круль Понятовський, не можна, — спалахнув полковник Пулавський. — Не питаючи згоди сейму, видає королiвськi декрети, якi забороняють насильства над схизматами й дозволяють їм одбирати назад усi церкви й церковне майно та ще й вiдновлювати свою iєрархiю за допомогою переяславського єпископа Гервасiя.
