Потім сам Каміль Скриптор опинився в прицілі цих двох фанатичних шанувальників Авернуса, Демона без птахів, володаря безодні без птахів, володаря підземного світу без птахів. Спочатку вона використала його – тому що тридцять оповідань, які він написав на прохання її батька, потрапили до неї після смерті її брата, – а потім вирішила його вбити. У максимально театральний спосіб. Зробити його смерть солонаррацією, шоу, лотереєю та жертвою Господу.
Коли Скриптор чув, що зараз про нього говорить Хіларі, він згадав старий літературний мотив – про вмираючого, перед очима якого проходить все його життя. Він побачив своє в її словах. Школа, ліцей, коледж, одруження, народження Йонаша, пияцтво, розпуста, спроба самогубства сина, замовлення Петрі, розслідування комісара – все це промайнуло перед його очима, як кіноплівка.
Його жахало життя, яке він залишив позаду себе. Зараз йому найбільше хотілося б самому потягти за важіль люка.
– Ти ненавидів темний розум і кинув йому виклик. – Хіларі дивилася зараз на Скриптора примруженими очима. – Ти був наступним у моєму списку. Я переслідувала тебе санскритським заклинанням, доводила тебе до шалю, але все ще не знала, кого вибрати твоїм убивцею… Спочатку я хотіла, щоб тебе вбила коханка, яка нею не стала…
На сцену вийшла Брунетта.
– Оце так
– Я теж хотіла стати неологомахінею, — сказала Брунетта з усмішкою. – Я хотіла проголошувати розповіді без використання темного інтелекту. Я вважала, що Скриптор допоможе мені в кар’єрі, я фліртувала з ним на
– Звичайно, це була одна з моїх секретних скриньок, що самовідтворювалися. – перебила її Хіларі. – І таким ось чином Брунетта приєдналася до нас…
Жінки обнялись і поцілувалися. Сцена поринула у темряву. Біле коло прожектора знову зупинилося на оповідачці.
– Повернемося до історії. – Вона зараз дивилася на приреченого. – Я все ще не знала, хто повинен тебе вбити… Але доля підказала мені. Мій батько взяв тебе в якості вчителя Хіларі, і непокірний учень зненавидів свого вчителя з першого ж погляду. Я бажала на власні очі переконатися, чи є ти гідним такої ненависті. Одного разу я пішла до тебе на урок замість Хіларі, який спав цілий день після певної снодійної пігулки… І я подумала, що ти і справді старий і огидний сучий син!
Глядачі завивали від радості.
– Тепер у мого Вінсента було поле для дій. Він повинен був викликати в голові Хіларі вбивчі думки про тебе. Швидко виявилося, що йому не доведеться надто старатися... Ти сам своєю зневагою до Хілека пробудив в ньому бажання вбивства. Але мій план змінився, коли я прочитала чудове братове оповідання
Хіларі посміхнувся і дружньо стукнув приятеля в груди. Той похитнувся й сперся на двері однієї з кабінок.
– Не ховай дупу, кажу тобі! - сказав Хіларі. – Я його просто налякаю. Нібито він так зламав мене своєю вчительською фігнею про фрукти та груші. Я просто вдам, що на його очах стріляю собі в рило.
– А кулі в ньому є?
Хіларі відкрив обойму.
– Сам подивись!
Були.
Тепер вже Хьюго Кольберг схопив приятеля за плечі.
– Краще залиш це! Бо ти і справді вистрелиш собі в рило. Навіщо тобі це
– Я ж кажу, не ховай дупу, — відповів на це Хіларі. – Пістолет не вистрілить, оскільки він має функцію безпеки розпізнавання обличчя. Він пам'ятає обличчя всієї моєї родини та співробітників. Нічого зі мною не станеться.
Він серйозно подивився на Хьюго.
– Колібріку, Мавпа принизив мене, — пробурмотів він. — А тепер я його принижу. Ну, пішли!
Через п'ять хвилин Хіларі притискав ствол пістолета до скроні вчителя. Під тиском шкіра почала червоніти. По чолу потекла цівка поту. Але старий не лякався.
І він продовжував ранити Хіларі своєю дошкульною, злісною рецензією.