На екрані з'явилося засмучене обличчя Тимона Петрі, який сидів у кімнаті очікування
Він вважав, що однакове ім’я для хлопчика та дівчинки було дуже розумним кроком. Його діти були блискуче обдаровані. Від нього вони успадкували надзвичайний нарративний талант, відсутність страху перед сценою і ту тонку психопатичну жилку, яка була у багатьох бізнесменів і лідерів.
Коли вони розповідали вигадані історії під час виступів у початковій школі, увесь зал, включаючи батьків і вчителів, завмирав від подиву.
Батько спроектував їх життя. Він вирішив, що вони стануть солонарраторами, розповідаючи захоплюючі історії перед великим натовпом.
Його не хвилювала майбутня конкуренція власних дітей. Так, солонарраторів і логомахів було – дійсно - багато, а стендап за допомогою ШІ зробився популярною розвагою, але його близнюки були надзвичайно обдарованими й могли виграти там, де інші програли б: відмовившись від ШІ.
Вони мали й інші переваги. Доля подарувала їм не тільки нарраційний геній, не тільки красномовство, а й разючу схожість, якою батько вирішив скористатися.
Коли дітям виповнилося по дванадцять років, Петрі перевів їх до інших – двох різних – середніх шкіл, де вони продовжили навчання, але під зміненими іменами та прізвищами. Незважаючи на статевий розвиток, близнюків було неможливо відрізнити – у відповідному вбранні в стилі унісекс Хіларі-вона виглядала як підліток хлопець, а Хіларі-він – як підліток дівчина.
Це унісекс-ім’я мало вирішальне значення для задумів нарцисичного батька. Завдяки цьому вони могли діяти в двох екземплярах. Їх не брала втома, тому що вони могли розповідати історії годинами й днями – здавалося б, майже безперервно, але насправді ж робочий день для одного був днем відпочинку для іншого. Якщо хтось із них хворів, нічого не було втрачено – інший переймав його роль. Якби одна людина раптово втратила дар творчості, інша кинулася б у прогалину з власними ідеями. Вони були як пара очей, як нирки, як легені: разом ідеальні, окремо замінні.
Петрі твердо вірив, що його близнюки досягнуть мети в житті, про яку він мріяв сам, але так і не досяг – статусу великого оповідача, який збирає багатотисячні натовпи на стадіонах.
І він почав навчати їх креативному письменництву, тому що кожен оповідач повинен починати саме з цього. Репетиторів він спочатку не наймав. Хто може бути кращим вчителем, ніж він сам, видатний письменник Тимон Петрі?
– Тільки навчання власних дітей ніколи не вдається, — сказала Хіларі. – Батько дуже швидко починав нервувати. Він впадав в лють і бив нас... Катував нас, мучив... Змушував нас жити в підвалі, бо стверджував, що суворі умови сформують в нас силу духу. Спочатку він ставився до нас однаково. Наші кімнати були так само оформлені у стилі військового мінімалізму. Потім все змінилося, він почав хвалити Хіларі і нещадно критикувати мене. У нас тоді на дверях висіли інші брелоки. У мене скорпіончик, а в Хіларі – фігурка Людини-шершня. Батько все частіше входив у цю другу кімнату. Він любив Хіларі, а Хіларію вважав чимось гіршим! Тоді його жахлива мізогінія вже виходила назовні. У моїх підліткових історіях він бачив лише те, що вважав жіночою літературою. Він критикував мою нібито "чутливість", надмірну прихильність до людських стосунків, інфантильні спроби складного опису людської
На екрані з'явилося фото усміхненої молодої Юлії Петрі, яка тримає в руках келих з шампанським.
– Він стверджував, що я не вмію писати зв’язних історій, що мої багатослівні, розповзлі, задовгі… Він морщився, коли я писала дитячі оповідання про тварин, які розмовляють, про милих кошенят… Які ж то вони бабські, які дурні, які багатослівні! Так він мене характеризував! – сумно посміхнулася вона. – А, попри все, я хотіла, щоб він мене любив і захоплювався мною. У мене не було друзів, батько ізолював мене від усіх. У мене був лише він, мій брат і моя відсутня мати… І мій надзвичайний, проникливий розум. Я занурилася в таємниці кіберпростору, бо саме звідти хотіла витягати сюжети й мотиви. За рік я зробилася видатною хакеркою. За два роки я опанувала санскрит і інкрустувала свої оповідання сентенціями з цієї мови, написаними чудовим алфавітом. Мені подобалася ця мова, на відміну від латини, яку я теж спробувала… От вона мені не дуже йшла в голову, тому що Інтернеті були кепські уроки… А я так хотіла цим похвалитися перед батьком! Я знала, як він любить усе старе й гідне. Я хотіла справити на нього враження. Все даремно! Він продовжував хитати головою і казати: "надто лялькувато". Це слово йому дуже подобалося. А в якості прикладу завжди нам ставив ось цього старикана!