– Ми не хочемо дозволити цьому Анджеяку зараз вивернувся, звинувачуючи в цьому темні сили, як той хлопець роки тому, розумієш? – вже серйозно говорив шеф. – Не хочемо. Технофеміда одразу пов'яже обидві справи, і вбивця отримає, як той хлопець, пару років. А відсидівши рік, решту терміну покарання проведе в якомусь санаторії на Балеарах. Все вказує на те, що вбивця захищатиметься, як... Вже викрикує якісь таємні імена. Вже вигадує нісенітниці дивними мовами.
Мала кивала головою, Німець то заплющував, то відкривав очі. Вони згоджувалися з Мастіфом. Як завжди. Два вірних і слухняних песика.
Попри всю свою непокору, я мусив визнати, що мені бракувало аргументів, щоб поставити під сумнів представлене зараз бачення поведінки винного.
– Справа є надто гучною, — продовжив господар кабінету. – Про це пишуть усі європейські видання. Нашому міністру внутрішніх справ довелося мити окуляри, вони так запітніли від вхідних дзвінків. Словом, якщо цей божевільний…
Він кивнув головою в бік екрану, де Анджеяк закочував очі, хоча смартайів в них точно не було.
– Якщо цей божевільний отримає м’який вирок, логомахію в нашій країні заборонять. А можливо, й у всій Пан'європі. А цього ж дехто бажає... Наш губернатор і міністр не належать до тих "деяких". Сказати про них, що вони люблять логомахію – нічого не сказати. Крім того, індустрія розваг непогано поповнює бюджет нашої держави, а лоббі азартних ігор теж не є слабким. Не думаю, що мені треба це тобі пояснювати.
Я кивнув, і шеф підвищив голос.
– Ми повинні продемонструвати, що це вбивство не має нічого спільного з логомахією. Що це можна було зробити будь-де: на вулиці, у парку, на стадіоні - всюди. І що цей божевільний убив її з інших причин, ніж стверджує сам.
– А що він, власне, стверджує? – перебив я Мастіфа. – І що він там бурмоче собі під ніс?
Я прикусив язика. За секунду я зрозумів, що запрошення приєднатися до розслідування було люб’язним жестом від мого шефа. Він знав, як мене розчарувала та стара справа тридцятиоднорічної давнини. Що я не міг пробачити суду, що він повірив у дурниці вбивці, що розумний суддя сприйняв існування інтернет-демона як належне! Мастіф запам'ятав, що при кожній нагоді я кидався образами на адресу системи правосуддя. І ще дещо: що вбивство того старшокласника досі не дає мені спокою.
Дивно, але тепер він не розлютився, коли я його перебив. Він кивнув Малій. Вона мала продовжувати розмову. Хороший вибір. Дівчина була розумною, красномовною та переконливою. Вона повинна була стати прес-секретарем комендатури, але ця посада дісталася якомусь ліжковому протеже віце-губернатора.
– Спочатку я відповім на твоє останнє запитання, – сказала вона гарним альтом і висвітлила таблицю з написом. – Хлопець каже те, що тут було транскрибоване. Жоден транслятор не може розумно перекласти всю цю фразу.
Мала глянула на мене з очікуванням і легенько постукала по столу лакованими нігтями. Її великі блакитні очі, тепер трохи іронічно примружені, ніби закликали мене: "Давай, випускник філфаку! Ти розумник, тобі не потрібен ні німецький, ні англійський трансель!".
На екрані з’явилися два слова:
– "Глорія" італійською означає "слава", — невпевнено відповів я. – Але
–
– Але тоді було б:
Вона виглядала як типова слов'янка зі злегка веснянкуватою шкірою і густим довгим рудим волоссям. Її очі сяяли впевненістю та рішучістю. Мене дуже вразили її лінгвістичні міркування.
— Це нічого не означає, — гаркнув Мастіф. – Але якщо є слово "слава", можна запитати: "кому слава?", так? Ми поклоняємося якомусь божеству, можливо, демону... Ми можемо погодитися на все, що завгодно, але тільки не на демона!
Він вдарив кулаком по столу. Це, мабуть, був театральний хід, бо одразу заспокоївся й глянув на Німця.
Той смикнувся, наче його вкололи шпорою.
– На жаль, хлопці з інтернет-відділу знайшли в його файлах багато доказів того, що його і справді надихнула якась таємнича особа, — повільно сказав він. – Це кіберзлочинець на прізвисько "Інівіатус". Він буквально завалював Анджеяка оповіданнями Амелії Дудич, які дуже нагадували твори Анджеяка. Інівіатус переконував його, що Дудич плагіатувала його оповіді. Беручи до уваги популярність цієї логознаменитості та великі амбіції Анджеяка, ми маємо тут... Ми маємо тут...
– Рецепт на коктейль Молотова, — зітхнула Мала. – Або тюльпану з пляшки…
– Комп’ютерникам вдалося перевірити, чи насправді це плагіат, чи це лише хвора уява Анджеяка? – запитав я. – Чи були його образи на Дудич виправданими?