Нарешті отримала твій лист (заказний), це єдиний поки лист від тебе, дякую! Дуже вдала фотографія, де ти її зробив? Коли? Мені подобається. Я поставила фотку на кріслі і коли переодягалась, то краєчком ока глянула на неї — ти підглядаєш! Якимось чином фото зроблено так, що куди я не стану, твій погляд завжди звернений на мене. Цікаве явище, а може це мені так здається? Бог є на світі, я так хотіла отримати лист від тебе саме у п'ятницю, і хоч це неможливо, бо пошта не працює у п'ятницю і суботу, я отримала його саме у п'ятницю. З 19.00 в мене починається вихідний і можна побути самій, наодинці зі своїми думками. Хочеш знати результат? Сльози. Чому я так багато плачу? Вадіку, я дуже змінилась, стала сприймати життя інакше, таким, як воно є. Я дійсно більше ні на кого не розраховую, зовсім не тому, що залишилась без тебе, без підтримки близьких та небайдужих щирих людей. Просто я зрозуміла: прийшов мій час йти по цій землі самій, і, якщо спочатку від цих думок мені ставало страшно, то тепер це мене не лякає. (Ти не звертай увагу на форму написання листа, мені здається, що яз тобою просто розмовляю, а ти уважно слухаєш.) Пам'ятаєш, я завжди була трохи дивна, я це сама знаю. Ти мені про це казав, ще коли я жила у Симферополі, а ти приїжджав до мене і ми ховались по готелях. В мене більше романтизму, ніж потрібно на 10 чоловік, але це добре. Читала уважно твій лист, нюхала, притискала до себе — просто комедія якась, а потім розплакалась. Плакала так довго і так щиро, що аж полегшало. А потім мені сяйнуло: я так довго не могла це зрозуміти, я зрозуміла, чому приїхала сюди, чому втекла від тебе. Виявляється, це просто образа, ти образив мене. Ти не міг зрозуміти (або ж не хотів) елементарних людських почуттів. Якби тільки існували такі слова, якими можна було б передати те, що я відчуваю до тебе. Ти був моїм життям 24 години на добу, я ладна була залишити все: дочку, батьків, чоловіка. Наплювати на друзів. Але виявилось, що все це тобі не потрібно. Ти далі жив своїм поняттям, тебе влаштовував такий перебіг подій, ти знав, що я вірна тобі, як собака, і навіть гордився цим. А тепер я маю, власне кажучи, нічого. Перед від'їздом сюди я все добре зважила. Ти погано знаєш мене: посмішка, оптимізм — це все тільки гра. Я була готова до такого життя і я його приймаю тепер з розкритими обіймами, і не скаржусь на труднощі. По приїзді в Ізраель часто задавала собі одне і те саме запитання: що я тут роблю? Тепер я знаю відповідь: спокутую гріхи свої в прямому розумінні цього слова. Кожен день перед сном я дякую Господу за дарований мені день, за те, що Він не покинув мене у важку хвилину, і прошу сили та терпіння на другий день. Я повністю відреклась від меркантильних інтересів, мені потрібно очистити свою душу від будь-якої залежності. А при нагоді обов'язково поїхати в Єрусалим, багато чула про це місто, там є що подивитись і, кажуть, на душі стає легше. Тепер я знаю: я тут не випадково. В житті, напевно, взагалі не буває випадковості. Ти був післаний мені для того, щоб я, твоя вперта Ангеля, опинилась тут. Коли я змирилась з думкою, що це моя дорога, то стало відразу легше на душі, тепер мені навіть тут подобається. Особливо пальми. Велетенські яскраво-зелені пальми на тлі червоного піску і бірюзового неба, і вже не так дістає спека. Здається, що у всьому світі така сама погода і немає ніде ні дощу, ні снігу.
