Маркізові вже в сорок років набридло придворне життя, він залишив Версаль і, усамітнившись на своїх володіннях, присвятив себе наукам. З-під його пера народився визначний твір про динамічну національну економіку, в якому він пропонував відмінити всі податки на землеволодіння та сільськогосподарські продукти, а також ввести обернено пропорційний прибутковий податок, який найболючіше вдарить по бідних, змушуючи їх енергійніше розвивати свою господарську активність. Підбадьорений успіхом книжечки, він написав трактат про виховання хлопчиків та дівчаток у віці від п'яти до десяти років, потім захопився експериментальним сільським господарством і спробував шляхом перенесення бугаєвого сімені на різні сорти трав вивести тваринно-рослинний продукт схрещування для добування молока, щось на кшталт дійної квітки. Спершу він досяг деяких успіхів, що дозволило йому виготовити із трав'яного молока сир, смак якого, за визначенням Академії наук в Ліоні, був «близький до козячого, тільки трохи гіркіший». Проте йому довелося припинити досліди у зв'язку з величезними затратами на бугаєве сім'я, яке гектолітрами розбризкувалося на полях. Втім заняття аграрно-біологічними проблемами пробудили в ньому інтерес не тільки до ріллі, а до землі взагалі, і її стосунків з біосферою.
Ледве закінчивши практичні роботи з дійно-молочною квіткою, він з неймовірним завзяттям узявся за велике есе про залежність вітальності від землі. В його тезі зазначалося, що життя могло розвинутися тільки на певній відстані від землі, оскільки сама земля постійно виділяє тлінний газ, так званий fluidum letale, який пригнічує вітальні сили і рано чи пізно повністю їх паралізує. Тому всі живі створіння за допомогою росту намагаються віддалитися від землі, тобто не вростають у неї, а ростуть від неї геть; з цієї ж причини вони направляють угору найцінніші свої частини: злакові — колос, квітка — бутон, людина — голову; і тому, коли старість зігне їх і знову схилить до землі, вони неминуче потрапляють під вплив летального газу, в який, зрештою, й самі перетворюються в процесі розпаду після смерті.
Почувши про те, що в П'єрфорі об'явився індивід, який сім років провів у печері, де його повністю оточував елемент розкладу — земля, маркіз де ля Тайяд-Еспінасс нестямно зрадів і звелів негайно привести Гренуя до себе в лабораторію, де піддав його ретельному обстеженню. Він знайшов живий приклад підтвердження своєї теорії. Fluidum letale так вплинув на Гренуя, що його двадцятип'ятирічне тіло виявляло ознаки старечого розкладання. Тільки той факт, пояснював Тайяд-Еспінасс, що Гренуй під час свого полону харчувався віддаленими від землі рослинами, можливо, хлібом та фруктами, порятував його від смерті. Тепер, щоб відновити колишній стан здоров'я, необхідно очистити організм від флюїду з допо- ¦ могою винайденого ним, Тайяд-Еспінассом, апарату для вентиляції вітального повітря. Такий апарат стоїть у коморі його міського палацу в Монпельє, і, якщо Гренуй готовий стати науково-дослідним об'єктом, він не тільки звільнить його від згубної дії земляного газу, а й винагородить добрячою сумою грошей...
Через дві години вони вже сиділи в кареті. Хоч дороги в ті часи були паскудні, шістдесят чотири милі до Монпельє вони подолали усього за два дні, бо маркіз, не зважаючи на свій похилий вік, особисто підганяв кучера та коней і власноручно допомагав лагодити ресори та дишлі, що досить часто ламалися, — в такому захваті він був від своєї знахідки, так жадав якомога швидше показати її освіченій громадськості. Зате Гренуєві жодного разу не дозволено було злізти з козлів карети. У своєму лахмітті, загорнений у просякнуту вологою землі та глини попону, він повинен був незрушно сидіти на місці. Годували його під час подорожі сирими корнепло-дами. В такий спосіб маркіз сподівався ще на деякий час законсервувати в ідеальному стані зараження земляним флюїдом.
Прибувши до Монпельє, він звелів негайно помістити Гренуя в підвал свого палацу і розіслав запрошення всім членам медичного факультету, ботанічного товариства, сільськогосподарської школи, хіміко-фізичного об'єднання, масонської ложі та інших вчених товариств, яких у місті було не менше десятка. А кількома днями пізніше — рівно через тиждень після того, як він розпрощався з гірською самотністю, — Гренуй опинився на помості величезної актової зали університету Монпельє, де його представили численній публіці як наукову сенсацію року.
