Патерн полностью

Мені снилися круті тачки.

У тебе на які встає? На «Майбах»? На «Теслу»?

— Не скажу.

Його тіло, як завжди, легко відізвалося на її гру. Колись ця легкість її тішила. Тепер вона вбачала в ній присутність нерозбірливості. Із такою ж безтурботною легкістю Антон приймав ласки інших молодих довгоногих самиць. І буде, гарантовано буде, приймати їх у майбутньому. Тоді, коли остаточно забуде брюнетку з нервовим вигином губ, яка невідомо з якого переляку кричить уві сні.

Зрештою, знімальними майданчиками та коридорами телестудій бігали, бігають й бігатимуть цілі табуни модельних брюнеток, білявок, рудих і фарбованих. Табуни готових стрибнути до ліжка тридцятирічного неодруженого режисера. В обійми симпатичного та перспективного чорта, батько якого вже третій рік упевнено кермує гуманітарним міністерством.

Табуни місць заповнення.

Навіть тепер, на топі тілесного злиття, вона не могла викинути з голови вітчима.

Старий був розбірливим. Старий сповідував придуману ним самим філософію тіла. Таку ж багатовекторну та категоричну, як і вимоги його немолодої (а вона подумки казала: несвіжої) плоті. А ще старий кохав свою Мілу. Направду кохав, без бла-бла. Попри всіх своїх тарганів, нічних і денних. І попри те, що тридцять разів на добу називав її місцем заповнення.

Вона згадала, що треба застогнати.

Застогнала.

А ще вітчим одного разу сказав їй: «Міло, природа створювала і шліфувала крила комах шістсот мільйонів років. І довела конструкцію тих крил до найвищого рівня довершеності. А птахи, якщо розібратися, літають собі на руках. На видозмінених передніх кінцівках. І це не заважає птахам ловити та жерти комах. Не переймайся тим, що ти недосконала. Споживай досконаліших».

Вона відчула, що Антон стомився.

І перейшла на позицію вершниці.

Вітчим навчив її правильно мислити. Так, як мислять мисливці, вожаки зграй і переможці. Таке мислення було цінним набутком. Не менш цінним, ніж треноване тіло.

Але вона все одно здала старого ментам.

3

[«Я ревную!», випуск 6, сцена 9-2]

Кімната учасниць шоу. На ослінчиках сидять Віра і Христина, учасниці шоу.

Віра (читає сценарне завдання, потім до Христини): Ти читала оце... завдання? Я холодна...

Христина: Мені завжди подобалися з великими. Віра: Але тут такі слова написали. Я ж потім до села не заїду.

Христина: Нахір тобі те село. Той чорненький оператор, Діма, на тебе так дивиться.

Віра: Він одружений.

Христина: Жінка не стінка.

Віра: Є кращі варіанти.

До кімнати заходить Олег, учасник шоу.

Олег(до Христини): Христя, збирайся. їдемо звідси. Христина: Що сталося?

Олег: А ти не знаєш?

Христина: Можеш собі їхати. Я залишаюся.

Олег: Ти добре подумала?

Христина: Добре.

Олег: Тебе виставлять профурою на всю країну, а тобі пох, так?

Христина: У мене контракт. Я неустойку платити не буду.

Олег: Є речі, важливіші за контракт.

Христина: Наприклад?

Олег: Твоя майбутня сім’я.

Христина: Лише отого не починай. (Передражнює.) Майбутня сім’я, майбутні родичі... Мені лише двадцять. Я хочу відчути себе богинею.

Олег: Шиза.

Христина: Чого ти хочеш?

Олег: Я на таке не підписувався.

Віра: Контракт почитай.

Олег (до Віри): Я з Христиною говорю.

Віра: Мудак.

Олег(до Христини): Богинею? Ти хочеш бути як оця? (Показує на Віру.) Я тебе не розумію. Мені здавалося, що ми одне одного розуміємо. Але тепер, вибачай, я тебе зовсім не розумію, не хочу й не стану розуміти.

Христина: А що тут розуміти? Підписали контракт, треба виконувати.

Олег: Я думав, що ти мене розумієш. Я на це щиро сподівався, на твоє розуміння. Ти ще про це пошкодуєш. Дуже пошкодуєш.

Христина: Пошкодую? Невже? (Заводиться.) То я маю все втратити, бо ти розпсихувався, так? Бо в тебе нормально не виріс? Та хто ти такий? Я тебе взагалі не знаю.

Віра: Вали, Олєжка.

Олег(до Віри): Профура.

Віра: Шо ти сказав? (Підводиться з ослону, штовхає Олега.) Шо ти нявкнув, хуй-коротуй? Я ж тебе порву...

Олег із Вірою починають битися і тягати одне одного за волосся. Христина їх рознімає, проте марно. Усі верещать і матюкаються.

— Стоп! — наказала Міла, яка сиділа за пультом. — Та припиніть уже!

Олег відповз від Віри, сплюнув на підлогу. Помацав розбиту губу. Христина дала йому вологу серветку.

— Бійка вийшла на мідл, — оцінив Антон. — Усе інше — лайно.

— Ми йшли за текстом, — буркнула Віра.

— Упевнена?

— Я точно йшла. Навіть «хуй-коротуй» сказала, хоча мені тупо не в тему.

— Усе одно запікають, — припустила Христина.