Печера ідей полностью

^{За дивним збігом обставин він, як завжди, зайшов саме годі, коли я завершив переклад цього, передостаннього, розділу й збирався трохи перепочити. Почувши, як відчиняються двері, я подумав: цікаво, яку маску він надів сьогодні? Але він був без маски. Звісно, я відразу впізнав його, адже зовнішність цієї людини добре відома в перекладацькій спільноті: біле волосся, що спадає на плечі, ясне чоло, виразно позначене рисами старості обличчя, рідка борода…}

^{— Як бачиш, я прагну бути чесним із тобою, — сказав Монтал. — Ти мав рацію в дечому, а тому я більше не затулятиму обличчя. Я справді інсценував свою смерть і сховався в цьому невеличкому прихистку, однак і далі стежив за долею книжки, адже хотів знати, хто її перекладатиме. Знайшовши тебе, я став за тобою слідкувати, доки нарешті мені не вдалося допровадити тебе сюди. Також я вдавано погрожував тобі, щоб ти не втратив цікавості до твору… як-от тоді, коли наслідував Ясінтрині слова й рухи… Це все правда. Але ти помиляєшся, якщо гадаєш, що «Печеру ідей» написав я.}

^{— І це ти називаєш чесністю? — відказав я.}

^{Монтал глибоко зітхнув.}

^{— Присягаюся тобі, що не брешу, — мовив він. — Навіщо мені змушувати тебе перекладати мою власну книжку?}

^{— Бо тобі потрібен читач, — спокійно відповів я. — Що робити авторові без читача?}

^{Моє припущення, схоже, розважило Монтала. Він сказав:}

^{— Невже я такий нездара, що мушу когось ув’язнювати, щоб він читав мої тексти?}

^{— Ні, але що значить читати? — відказав я. — Це невидима праця. Мій батько був письменник і добре це знав: коли пишеш, ти створюєш образи, які згодом, у світлі чужих очей, набирають інших форм, яких їхній творець навіть не уявляв. Однак тобі потрібно було щоденно знати думку читача, адже ти намагаєшся своїм твором довести існування Ідей!}

^{Монтал приязно, але дещо нервово всміхнувся.}

^{— Я справді протягом багатьох років хотів довести, що Платон мав рацію, коли стверджував, що Ідеї існують, — визнав він. — А отже, світ є добрий, розумний і справедливий. Я гадав, що ейдетичні книжки можуть надати мені цей доказ. Успіху я не досягнув, але й великих розчарувань не зазнав… доки не натрапив на рукопис «Печери», захований і забутий на поличці у старій бібліотеці… — він замовк і погляд його загубився в темряві камери. — Спершу цей твір захопив мене… Як і ти, я помітив заховані в ньому тонкі образи: уміло прокладену провідну нитку Гераклових подвигів, дівчину з лілією… Я дедалі більше переконувався, що нарешті знайшов книжку, яку шукав усе своє життя!..}