Густота романної образності є чи не найпершою ознакою його (і Катакани-авторки) молодості. Звідси майже цілковита відсутність провисання мови, суцільний драйв і весела легкість, благословенний поспіх письма (write fast! die young! ) і графічна, посилена друзякою-комп'ютером. винахідливість. Іноді вистачає лише зробити СОРУ - РАSТЕ. а враження, ніби якийсь мудак-авангардист укотре хоче натішитися каліграмами (і хуячить їх кілограмами, докинула б Катакана Клей). А розділ від розділу можна відокремлювати венерично-марсовими символами статі в залежності від його, розділу, дійових осіб -«дєвучок», «мучачіків» і «підарасів».
Ну гаразд - це так собі, комп'ютерні ігри. Натомість я хотів про інше - про палку непідробну ненависть, про ідіосинкразію до кліше. Це коли вислів «пружне смагляве тіло» викликає замалим не блювоту, тим більше, що стосується істоти, щиро зненавидженої. Ірена Карпа - це німецькою Hassiliebe. «любонависть» українською.
Її персонажі
Іноді це справжнє кіно, причому найкращих тарантінівських часів:
Така от сука-любов.
Іноді в мене здають нерви, я обводжу олівцем особливо вставучі місця і зсудомленою від екстазу рукою базграю на берегах рукопису «Браво. Ката!!! Браво, Карпа!!!». Це коли, наприклад читаю про те. що дні її тижня різняться статево,
Або коли вона пише про Москву, що це ідеальне місце для хапання зарази або що вона. Москва, горопашна, все чіпляє і чіпляє на себе дорогі прикраси і шикарне шмаття від провідних кутюр'є, та тільки й надалі залишається незугарною товстодупою курвою на кривих ногах, мені, який колись у своєму житті писав «Московіаду», стає так любо-любо, неначе в Бога - наша справа не помре і Мадонна житиме вічно. Катакано!
А ще мені здається, що в цьому романі багато пронизливості - настільки багато, що сам він уже просто роман-пронизливість. суцільна пронизливість. Його героїня називає це
Але іноді вона стає явною. Скажімо тоді, коли Катакана формулює геніальне у своїй простоті пояснення причин революції:
