Перламутрове порно полностью

«Браво!!!» - це знову я пишу на її рукописних берегах, бо мене пре від її святої ненависті: Боже мій. як я ненавиджу цих тлустих клеркинь за віконцями, цих гівняних адміністраторок, охоронців, консьєржок, вахтерок, продавщиць у бутіках, ментів, касирок у банках, приймачів документів у посольствах, секретарок, даїшників та інших нещасних, яким, за перепрошенням, так сильно ні-па-вєз-лооооо, що вони хочуть запхати якомога більше цього невезіння в дупу САМЕ ВАМ. якщо вам пощастить трапитися на їхньому «важливому» шляху. Та вони ж просто мають владу над вашою долею!

Так їх, мудаків, так їх! - тішуся я всією своєю незлостивою душею.

Проте серед найулюбленішої для мене пронизливості - пасаж про пінгвінів. Ці нікому нічого не винні й нелітаючі птахи, що стоять непорушне на засніженій поверхні нашого зимного світу, а потім завалюються, втративши рівновагу від, скажімо, необачного задирання голови вслід за літаком. При цьому самі вони вже ніколи не зможуть попідводитися. Тобто їм необхідний рятівник - такий собі Перевертач Пінгвінів, котрий, наче Бог і Сторож, з'являється звідкись іззовні.

Це відлунює. Мені ввижається досить далеке тло з дітьми, що гасають у житі над самісінькою прірвою.

Я м'якну, розчиняюсь у співпричетності до всіх пройобів світу і думаю: а може саме вона. Катакана Клей, його і врятує? Тобто (в який це пафос мене занесло?) - підгребе його під дупу лопатою і сяк-так поставить на непевні пінгквінячі ноги.

Окі- докі, світ вона порятує, але хто порятує її саму? Таку незрілу і пронизливу, таку проникливу, нерівну й нервову, до всього причетну і за все відповідальну?

А ніхто її не порятує, крім неї самої. Це. звісно, жахливо нелегко, але на те вона й написала цей роман-становлення, за великим рахунком роман-виховання-почуттів.

Її незрілість уже достатньо зріла для прямого, без відведення вбік очей, споглядання смерті (може, тому, що смагляві люди не бліднуть?). Або для того, щоби прострелити в саму серцевину всіх людських таємниць, коли до тебе раптово доходить, що найтяжчим із проклять може стати вічний напівсон - не сон і не ява, не життя і не смерть, вічне «напів» і «поміж».

І. звісно, її незрілість уже визріла до того, щоби правильно оцінити чистилище і блаженство самотності. Тобто її самотність уже готова потрапити у правильні руки.

Щиро кажучи, я не зовсім розумію, навіщо їй. Катакані, здалася її. Катакани. смерть. Попри всю нелюбов до гепі-ендів я все одно не певен, чи так уже й варто розганяти автомобіль у напрямку прірви та ще й на останній сторінці.

Проте як хтось, хто й сам полюбляє вбивати своїх героїв у воді, я розумію всю красу цього передчуття. Там справді тепло, там справді повно риб.

Катакана Клей вчергове помирає для нового народження - якого ще гепі-енду вам від неї хотілося?

Росаріо Кастелланос

Марла Фріксен

Джордж Бернард Шоу

Велетенський рожевий мерседес, блискучий і потужний, щоранку забирав сміття з-під нашого дому. Темно-зелені сміттєві контейнери пандори відригували свій вміст прямісінько до вантажного черева красеня-мерса. Великого й рожевого. Такого кольору мусив би бути член у Кена, друга Барбі, якби дизайнери не змоделювали його кастратом. Пахучий сміттяний шлейф пливе вкупі з ранковим туманом із нашого двору до сусіднього, а потім все далі й далі. Цей запах, як і запах пристарілої марлевої шмати для миття посуду, неможливо не ідентифікувати.

Інколи здавалося, що то пахне дорогий французький сир. Якийсь по-особливому смердючий - значить, вишуканий. Безнадійно-оптимістичний погляд на речі. Паті під час чуми. Чума під час холери. Поцілунки під час гаймориту.

Порпання у смітті - то шлях ініціації. Про це вам запросто розповість кожен казкар. І кожен бездомний. Знаєте, скільки всього він витягує щодня з потаємних хтонічних глибин смітника на світло свідомості? Жрець Зеленого Баку робиться в курсі справ кожної родини - хто з них чим живе і чим дихає, що намагається сховати і чого позбутися. Так Жрець пізнає Інших. Бо на себе йому давно вже наплювати.