Нона падає лицем у подушку. Вона не в змозі стерпіти мій супровідний відеоряд: а чо', я ж, кажись, дуже вдало імітую рухи бармена-шейкера…
Зрештою, ми всі погоджуємося з тим, що ця історія не така вже й збоченська, бо:
– курві платять;
– хазяєва «в атвєтє за тєх, каво пріручілі»;
– жодна тварина в ході зйомок (якщо це все ще й знімають на хоум відео) не страждає.
Отже, всі щасливі. Навіть Нона очухується від нашого цинізму.
Отож. До сраки, зрештою, той попсовий червоний РОRSCНЕ. Чи синій JАGUАR. Принаймні, поки їх у мене немає. Чого ними паритися? Чого мені має снитися, як хтось у дворі спального району пробив мені моє нев'їбенно дороге колесо, і тепер я парю собі мозґи питанням, де ж тут вставляється домкрат. Зрештою, питання вставляння фалічної підтримки можна розглядати й у більш символічному аспекті. Але мої коліжанки так не думають:
– Катко, км'он!!! - верещить Івона. - Поїхали!! Вони з Тамарою запхалися до позиченого мною в Аскольда суперзеленого авто і вимагають їдла і видовищ.
– Наш мерседес, впєрьод леті! - знову волає Івона. Ну й голос. От кому призи брати з виразного читання.
– Їдла і видовищ! - нагадує струнка, висока, з великими карими очима й каштановими кучерями Тома.
– Сексу і видовищ! - виправляє зваблива, мініатюрна, розбалувана білявка Івонка.
З їдла в мене тут хіба закам'яніла булочка часів трипільської культури і півбляшанки енергетичного напою віком трохи помолодше. З сексу - хіба я сама і диск Торі Еймос. Із видовищ - то ліпше хай спершу на себе дивляться в люстерка (Альо!!! Ану пусти моє дзеркало заднього огляду, дуреписько! В тебе ж є твоє там справа - косметичне!), а тоді подивимося, що там пригряде до нас…
У нас трьох зараз щось штибу дєвічніка, чи як там називають такі шняги в російських перекладах американських кінів. Івона незабаром вийде заміж за французького католика - таке І миле створіння з бретонським акцентом і рудуватим волоссям. Вона дуже вдало розвела його стосовно власної цнотливості і позбавила його цнотливості реальної, після чого порядний католик («Ой, ні, до весілля - жодної близькості!!!») з превеликою радістю трахався з нею по варшавських громадських туалетах чи бутіківських кабінах для примірки. Таке світлооке щастя, на 2 роки молодше за неї, після котрого всі мої гіперсексуальні 30-річні дружбани здаються Івонці старим клоччям. Ну, що ж поробиш. Комусь подобається почуватися педофілкою - то лише справа використання ресурсу моделей сексуальної поведінки. А наразі нам просто весело.
Тепер у нас на всю катушку фігачить саунд-трек до SNАТСН [100]. Дівки грюкочуть якимось пляшками, щільно курять і протестують проти мого відкривання вікон - їм, бачте, холодно. Я особисто не вживаю цигарок (хіба що з канабісом, та й то на маївку яку-небудь), тому мені до сраки, проти чого вони там собі протестують. Я відкриваю настіж вікно й одразу ж кричу двом гарнявчикам, що втикають на тротуарі біля кав'ярні:
– Мучачіки, по чім сьогодні куннілінґус?
Гарнявчики сахаються, дівки регочуть.
- Бачила мій веселковий прапор [101]? - кажу Івонці.
– Нє-а! В тебе є?
– Є! І знаєш, де я його купила?
– Де?
– Під стінами Ватикану!
– Опа-па… - Івонка ще десь зо два роки тому свято вірила в те, що вона - лесбійка, і що до смерті житиме з дівчинкою-баскетболісткою, вдвічі за неї більшою й ширшою, але дуже доброю. В кінці кінців Івончина орієнтація з'їхала в бік гетеросексуальної, а у дівчинки з'їхав дашок. Цікаво, чи заважає це у баскетболі?
– Там, знаєш, - продовжую я, поки Тома виглядає нових мучачіків, - дуже кумедна ситуація. Італійці дуже прогресивно ставляться до гомосексуальних шлюбів. А Ватикан, котрий і з нещасними презервативами ніяк не може примиритися, випадає від того в осад. Ясна річ - як же порядному римлянину пропустити нагоду подратувати Рара-Реорlе? От вони й вивішують на вітринах сувенірних крамничок, поряд зі статуетками Боженьки, той радісний прапорець. Всього-на-всього 5 Євро - і стільки радості! А ще просто собі люди на балконі, що виходить на стіни Ватикану, такі самі прапори вивішують. Вітрила сексуальної свободи в лице католицькому моралізаторству. О! - нарешті я дожвинділа той свій спіч.
– А мені Папа подобається… - якось винувато каже Івона.
– І мені! - каже Тома.
– Тю! Так, ніби я казала, що мені він не подобається! Він хороший, добрий, за винятком тих «але», про які… О! Мучачоси! Меченосці! Улю-лю! Фіу-віть! Киць-киць! На-на!
– Гиля-гиля! - й собі кричить Томка.
– Тихо, дурна, то ж відганячка, а не приманювання… - шикає Івонка.
– Іди, малесенький, іди, ми тебе в машинці покатаємо!
