— Не факт, що назавжди, — втрутилась Олвен. — Нам невідомо, що стається з ворлоґами, коли вони потрапляють до Ан Нувіну. Можливо, їхня пам’ять цілком повертається.
— Може й так, — кивнула Ґлай. — Проте в земному світі ворлоґи нічого не знають про своє демонічне буття. Вони успадковують пам’ять людини, чиїм тілом заволоділи, і в історії відомо чимало випадків, коли ці істоти щиро вважали себе людьми, впродовж багатьох років жили, як звичайні люди, мали сім’ю, дітей. Та попри це вони були демонами, їхня демонічна сутність прагнула творити зло, жадала крові людської. І врешті-решт ця схильність до зла брала в них гору над спогадами про колишню людяність, над усіма моральними нормами, закладеними в їхню пам’ять. У належний час ви все це вивчатимете на заняттях з інфернальних сил, а зараз ми розглянемо, що відбувається з людським організмом на самому початку, коли демонічна сутність тільки потрапляє в нього. З медичного погляду це можна вважати особливою маґічною інфекцією, яка на ранніх стадіях розвитку ще піддається лікуванню.
Заняття було надзвичайно цікавим, і загальне враження від нього не змогли зіпсувати навіть уїдливі коментарі з боку Олвен, яка за всяку ціну намагалася виставити Ейрін дурепою. Ближче до кінця Ґлай запропонувала дівчатам відтворити плетиво, схема якого висіла на стіні біля дошки. Воно призначалося лише для діаґностування демонічної інвазії та визначення рівня враження нею людини. Лікувальні ж чари були надто складними, і найстарші вирішили не включати їх до програми іспитів на повноправну сестру.
Власне, й діаґностичне плетиво до недавнього часу не було обов’язковим, а Ґвен, вочевидь, не бачила жодних підстав марудитися з ним на своїх додаткових заняттях, тому Ейрін довелось опановувати його самостійно. Олвен упоралася з чарами раніше за неї, чим неабияк тішилась і навіть зловтішалася. Правда, її радість від цього трохи затьмарила та обставина, що в Ейрін плетиво вийшло довершенішим.
Ґлай дала дівчатам домашнє завдання попрактикуватись у цих чарах, після чого відпустила Олвен, а Ейрін попросила затриматися. Коли молодша учениця вийшла з лабораторії й зачинила за собою двері, сестра-наставниця запитала:
— Ейрін, ти ж розумієш, чому я вирішила об’єднати ваші з Олвен уроки?
— Розумію, сестро. Ти хочеш, щоб ми потоваришували. Та, боюся, з цього не буде пуття. Сама я не маю нічого проти Олвен, але вона швидше руку собі відгризе, ніж дружитиме зі мною.
— Про дружбу тут не йдеться. Я лише хочу, щоб ви почали спілкуватись. Бо це ж зовсім не годиться, коли при кожній зустрічі ви вернете одна від одної носа. Гаразд якби одна з вас була звичайнісінькою меншою сестрою з посередньою силою й пересічними талантами — тоді б я не стала втручатись у ваш конфлікт. Однак ви з Олвен обіцяєте стати видатними відьмами, ви майбутні лідери Сестринства, тому просто
— Так, сестро, — коротко відповіла Ейрін.
Після розмови з Ґлай вона спершу завітала до бібліотеки, де взяла рекомендовану наставницею книжку про ворлоґів та хелвирів, а потім подалася в південне крило палацу, до свого помешкання. Там у передпокої на неї чекала коротенька записка від Фіннели:
Напередодні Гелед минуло шістнадцять років, і це дало їй нарешті право оселитись окремо від менших сестер. Ще вчора вона перенесла частину своїх речей до нового помешкання, а надвечір зібрала там кількох найближчих подруг, щоб у їхньому вузькому колі відзначити цю подію. Така стриманість була продиктована не лише тим, що якраз учора скінчилася триденна жалоба за сестрою Неріс вер Дирдрі. На Тір Мінегані взагалі не було заведено влаштовувати пишних урочистостей з нагоди відьомських роковин, бо якби їх робили для кожної сестри, що наразі перебувала на острові, то довелося б святкувати щотижня, а часом і двічі на тиждень. Зате в країнах Північного Абраду, де відьом прирівнювали до принцес королівської крові, вони мусили відзначати свій день народження з великим розмахом, і той бенкет у Кил Морґанасі на вісімнадцятиріччя Шайни та Бренана був ще порівняно скромним.
