Хоча відтоді минуло вже десять днів, Ґвен досі не до кінця вірила своєму щастю. Наяву вона розуміла, що те неймовірне диво, яке з нею сталося, цілком реальне, але щоночі її мучили страшні сни, де вона була відьмачкою. Тоді Ґвен прокидалася нажахана, мерщій перевіряла свою нову Іскру, а потім тихенько плакала від радості, що їй це лише наснилося…
У середмісті вона мусила стишити ходу коня, бо рух тут був набагато жвавіший, та й видавалося неввічливим стрімголов проноситися повз зустрічних чаклунок, не відповівши бодай кивком на їхні щирі вітання. А доїхавши до Белах-на-Ґвайр, зустріла перших відьом — чотирьох дівчат-підлітків дванадцяти-тринадцяти років. Сьогодні був довнах, вільний від занять день, отож менші сестри могли із самого ранку гуляти, де їм заманеться.
Дарма що в такому віці дівчата швидко ростуть і дуже міняються зовні, Ґвен миттю впізнала в них Олвен, Елінир, Шарлу та Енніш, які й два роки тому були нерозлийвода. Щоправда, минулого місяця між ними були виникли палкі суперечки через Первісну Іскру, та врешті-решт Олвен змирилася з прикрим для себе фактом, що менші подруги не збираються поділяти її ворожого ставлення до Ейрін, і знову прийняла їх до свого товариства.
З радісним верещанням усі четверо кинулися до Ґвен через вулицю, тому їй довелося зупинитись і зійти з коня, щоб по черзі обняти їх і запевнити, що також щаслива їх бачити.
— А Бронах говорила, що ти будеш лише після обіду, — сказала Елінир. — Ти ж обіцяла написати зранку, коли точно прибуває корабель. Ми всі збирались у порт, щоб зустріти тебе.
— Дякую, сестрички. Даруйте, що так сталося. Капітан не розраховував, що за ніч ми так багато пройдемо, ну а я вирішила не підривати нікого зрання. Зрештою, ви й так мене перші зустріли.
Оскільки до Тах Ерахойду залишалося вже недалеко, Ґвен не стала знову сідати на коня, а далі пішла пішки. Дівчата супроводжували її й наперебій розпитували, що вона відчувала, коли до неї повернулася відьомська сила, чи відрізняється її нова Іскра від попередньої, а коли так, то чим саме, як тепер їй даються чари, чи все в неї виходить по-старому, чи щось доводиться перевивчати — і таких питань було безліч. Ґвен охоче відповідала на них, бо говорити про це було приємно, ба більше того — їй просто не терпілося поговорити про це з кимось, хто міг би бодай частково її зрозуміти. Дорóгою вона шкодувала, що так квапливо залишила Тахрін, не спробувавши вмовити котрусь із тамтешніх сестер поїхати разом з нею. Мораґ, Шаннон і Норін ніби й були не проти супроводжувати її, але Ґвен дала їм надто мало часу на роздуми. Ліама ж вона сама відмовила від цієї подорожі, бо він, через відсутність хисту до чарів, міг затримати її в дорозі. А листи, хай навіть це швидкі відьомські листи, не годні були замінити живого спілкування…
— На жаль, я не дуже добре пам’ятаю колишній рівень твоєї сили, — сказала Олвен. — Зараз він вищий чи нижчий?
— Наскільки я можу судити, точнісінько такий самий, — відповіла Ґвен. — Попервах був нижчий, але по дорозі до Рондава зрівнявся з попереднім і на цьому стабілізувався. За логікою, мав би ще трохи зрости, відповідно до мого віку, але ці два роки я не розвивала свою силу, тож усе правильно.
— А сестра Неріс, кажуть, була слабенькою відьмою, — зауважила дівчина. — Виходить, і справді сила Іскри залежить лише від її носія.
— Авжеж, усі Іскри однакові, — підтвердила Ґвен. — За винятком, звичайно, Первісної.
Олвен досадливо скривилась, а Шарла дозволила собі зловтішно захихотіти. Проте миттю вгамувалася, коли старша подруга кинула на неї похмурий погляд.
Перед самим Тах Ерахойдом їм зустрілася доросла відьма — сестра Ґлай вер Есильт, учителька медицини. Вона накинулася на Ґвен, мов шуліка, і тут-таки, посеред площі, оповила її густим павутинням найрізноманітніших діаґностичних чарів. Усі вони засвідчили, що Ґвен цілковито здорова, але Ґлай цим не задовольнилась і стала наполягати на тому, щоб негайно провести ґрунтовне дослідження в її медичній лабораторії.
— Зі мною все гаразд, сестро, — відбивалась від неї Ґвен. — Альса мене відразу перевірила, майже три години промордувала…
Проте Ґлай не поступалася:
— Так то було ще коли, дорогенька. Потім ти десять днів провела сама, без нагляду… Ох, я ж і лаяла Альсу за таку недбалість! Написала їй усе, що про неї думаю, а вона через це так образилася, що й досі не відповіла мені жодним словом. І головне ж, не схаменулася, не поїхала тобі навздогін, а спокійнісінько лишилась у Тахріні. Можна подумати, там від неї якась користь була, вона ж геть нічого не тямить у політиці… Та й ти, Ґвен, утнула велику дурницю. Ніхто не вимагав, щоб ти негайно поверталася на Тір Мінеган, могла б і зачекати кілька днів, знайти собі супутницю. Твоєю новою Іскорою не можна легковажити — це ж унікальне, неймовірне явище, за нею треба пильно наглядати, берегти її. А ти, мабуть, усю дорогу чарувала направо й наліво, нехтувала моїми порадами.
