— Я, леді Ейрін, не думаю, що ближчим часом Ворог збирався йти на таке завоювання. Зовсім недавно, за космічними мірками часу, він зазнав нищівної поразки і навряд чи оговтався від неї. А проте, після невдалих спроб захопити вас хитрощами та підступами, він міг наважитися на масоване вторгнення з однією лише метою — заволодіти вашою Первісною Іскрою. Цілком можливо, що через свою теперішню слабкість Ворог не зміг би тримати події під контролем, і демони, потрапивши до земного світу стали б чинити, що їм заманеться, тому в людей склалося б враження, що повернулися ті жахливі стародавні часи, коли всюди панувала нечисть. А наразі ми маємо надто побожний Південь, правителі якого, щоб тримати народ у покорі, дали волю місцевим духівникам. Лише восени я подорожував Південним Абрадом, спілкувався з тамтешніми мешканцями, і певен, що за таких обставин переважна більшість із них стане ревно молити Небеса про захист і допомогу.
Ейрін ствердно кивнула, вже розуміючи, до чого все йде.
— Не сумнівайтеся, професоре, вони б так і вчинили. Крім того, є ще Лахлін, хоч і невразливий для нечисті, але суціль населений тупоголовими фанатиками. У часи Мор Деораху вони тільки те й робили, що прикликали Небесне Воїнство. Та й на Півночі знайдеться чимало легкодухих дурнів, які благатимуть про допомогу замість помагати собі самим.
— У тім-то й річ, леді Ейрін. Цілком могло скластися так, що локальне і, загалом, незначне вторгнення призвело б до Битви Останнього Дня і неминучої загибелі світу. Але вчора…
— Так, правильно! — раптом вигукнула Фіннела і враз почервоніла. — Ой, даруйте, що перебила вас. Просто я здогадалася.
— Тоді прошу, принцесо, — чемно мовив Шимас аб Нейван. — Цікаво буде послухати.
— Учора ви, Ейрін та леді Ріана показали Ворогові, що грубою силою вас не візьмеш. Раз ви завдали йому поразки в Тиндаярі, на його власній території, то на що ж він може розраховувати в земному світі?
— Саме так, леді Фіннело. Хоч про мене не варто й згадувати, я був просто спостерігачем цих подій, нехай і активним спостерігачем. Зважте також і на те, що леді Ейрін упродовж п’яти годин сама-одна, без сторонньої допомоги, стримувала демонів та чудовиськ. А отже, всі плани захопити її зненацька і живцем затягти в Ан Нувін безнадійні й безперспективні… Я, пані, — знову звернувся він до Ейрін, — зовсім не стверджую, що небезпека минула і вам більше немає чого остерігатися. Безперечно, Ворог і далі полюватиме на вас — та вже не для того, щоб полонити. Тепер він просто прагнутиме вашої смерті. А для цього не треба ніяких масованих вторгнень, досить раптового і влучного удару в спину.
— Атож, розумію, — сказала Ейрін і подивилася на Івін. — Але ти, сестро, не згодна з професором?
— Ну, загалом, згодна. Його пояснення здаються мені логічними й послідовними. Проте я не можу, просто не маю права виключати, що в пророцтві може йтися про якусь іншу жертву. А ще я не погоджуюся з професором у тому, що Ґлиніш зробила все правильно. Вона
— Тут ми з леді Івін, — прокоментував професор аб Нейван, — кардинально розходимося в поглядах на одну з центральних проблем теорії передбачень. На моє тверде переконання, будь-які спроби обійти пророцтво, перехитрити його, можуть призвести до непередбачуваних і вкрай небажаних наслідків. Якби Ґлиніш вер Лейфар знала, що ви, леді Ейрін, не постраждаєте, вона б не виконала другої умови пророцтва — бо жертвоприношення неможливе без щирого наміру принести жертву. І тоді могло б статися те, що ми називаємо спонтанною компенсацією: згадка про другу невинну душу змінила б своє значення і вже вказувала б не на вас, а на якусь іншу людину.
— То я не збагну, — промовила Ґвен. — Нам варто боятися кінця світу чи ні?
Шимас аб Нейван упевнено похитав головою. А Івін лише знизала плечима.
Коли Бренан увійшов до кімнати, троє покоївок схилилися в шанобливих уклонах. А менша з двох дівчат, що їм вони допомагали причепурюватися, мерщій кинулась до нього.
— Привіт, братику!
Він підхопив її, легеньку, мов пір’їнку, поцілував у чоло і знову поставив на підлогу.
— Привіт, Ґрайне. — І вже до старшої: — Привіт, Марвен.
Марвен увічливо й церемонно відповіла:
— Доброго ранку, лорде-наступнику.
За два тижні, що минули від часу їхньої зустрічі в Ейгайні, Бренанові поки не вдалося достукатись до її серця, розбудити в ній колишню Марвен — хай і замкнену, потайливу, та загалом життєрадісну дівчинку. Навіть у вузькому родинному колі вона була дуже стримана з ним, мовчазна, переважно лише відповідала на його запитання, майже ніколи не заговорювала сама і, здавалося, постійно думала про щось своє. А на людях узагалі поводилася підкреслено офіційно — чи то надто буквально сприйнявши настанови Моркадес та Мірґен, чи то просто хизуючись тим, як швидко і вправно опанувала шляхетські манери.
