Безумовно, Фінвар аб Дайхі був головним підозрюваним, проте сестри не збиралися скидати з рахунків і двох інших — ґрафів Карвадонського та Ярвійського. Ріґвар аб Ковґал без жодних заперечень погодився на присутність серед його охоронців чаклунок; і взагалі, важко було уявити, щоб цей чоловік, який усе життя щиро симпатизував відьмам, мав бодай найменший стосунок до чорних. Але це не знімало підозри з його численної рідні, серед якої цілком міг знайтися честолюбний і безпринципний негідник, що вирішив посприяти своєму дядечкові у здобутті корони, та й самому нагріти на цьому руки…
Хвилин за двадцять, проминувши міст над Авон Ґвен, Білою Рікою, що протікала через усе місто і впадала в море, Ейрін підійшла до розчиненої брами, за якою було широке, встелене бруківкою подвір’я, а далі стояла довга триповерхова будівля з білого вапняку, що мала обабіч два високі фліґелі на шість поверхів. На подвір’ї гуляли або просто сиділи на лавках дівчата віком від дванадцяти до двадцяти років, одягнені як кому заманеться, а четверо чи п’ятеро навіть були в штанях. Правила Абервенської школи для дівчат-чаклунок не передбачали особливої форми для учениць; викладачі лише стежили за тим, щоб вони не вбиралися непристойно або ж до непристойності розкішно, викликаючи заздрість у незаможних приятельок. Через останню вимогу Фіннелі довелося сховати до скрині більшу половину своїх суконь і майже всі прикраси. Етне, Мораґ і Шайна попереджали її про це ще в Кардуґалі, та тоді вона їх не послухала.
Коли Ейрін пройшла на шкільне подвір’я, від одного з гуртів відокремилась худенька чорноволоса дівчина й мерщій підбігла до неї.
— Доброго дня, пані.
— Добридень, Ронвен, — відповіла Ейрін. — А де Фіннела?
— У себе… тобто, в нас у кімнаті. Виконує завдання на завтра, бо ввечері хотіла піти до вас. Вона не думала, що ви так рано звільнитеся.
Ейрін з розумінням кивнула. Усі ці дні, крім позавчорашнього довнаха, останнього дня тижня й обов’язкового вихідного, вона закінчувала заняття лише близько п’ятої вечора. Так само планувала й сьогодні, проте сестра Аверлін вирішила дати їй час до наступного маїра на повторення вже вивчених розділів механіки.
— Тоді я піду до неї, — сказала Ейрін. — А ти повертайся до своїх справ.
— Я можу вас провести, — запропонувала Ронвен. — Ви ж були в нас лише раз.
— Нічого, знайду дорогу.
Ейрін швидко обняла дівчину й подалася навскоси через подвір’я до правого фліґеля шкільної будівлі. Ронвен побігла до своїх подруг, а чимало учениць супроводжували її заздрісними поглядами. Кожна абервенська чаклунка мріяла про дружбу з відьмами, бо це автоматично підвищувало її статус. Саме тому Фіннела, хоч і була в школі новачком, тішилася великою популярністю — не так через свій титул принцеси, як завдяки родинному зв’язку з Ейрін. А Ронвен ще до свого прибуття на Тір Мінеган стала серед школярок справжньою леґендою — адже це вона, своїм пророцтвом та своєчасним втручанням у події, зруйнувала плани чорних за мить до того, як Ейрін мала потрапити в їхню пастку. Отож Шайнині побоювання, що інші дівчата збиткуватимуться з Ронвен через її малу чаклунську силу, поки не справджувалися. За словами Фіннели, охочих познущатись із неї таки не бракувало, проте Ронвен у перші ж дні завела собі впливових подруг — а ті негайно дали зрозуміти шкільним бешкетницям, що вона перебуває під їхнім захистом.
Піднявшись на четвертий поверх фліґеля, Ейрін постукала в двері помешкання, яке поділяли між собою Фіннела та Ронвен. Зсередини долинув тоненький кузинин голосок:
— Так, заходь!
Ейрін проминула маленький передпокій з бічними дверима до мильні й опинилась у просторій, гарно вмебльованій кімнаті з двома ліжками, що стояли під протилежними стінами. За столом біля вікна сиділа Фіннела, вбрана у скромну, але ошатну сукню з блакитного шовку, і зосереджено щось писала.
— Можеш прибирати, тільки мені не заважай, — сказала вона, не обертаючись. — Я працюю.
— Слухаюсь, пані, — насмішкувато відповіла Ейрін. — Як завгодно вашій високості.
Зачувши її голос, кузина аж підстрибнула на стільці, рвучко озирнулась, а за мить схопилася на ноги і з радісним вищанням підбігла до неї.
— Ой, сестричко, вітаю! Не думала, що ти прийдеш. — Обіймаючи Ейрін, Фіннела мало не вибила з її рук книжку. — Ще й так рано… І знаєш, це геть несправедливо, що ваша Іскра невидима. Коли ти постукала, я не відчула ніякої сили й подумала, що то прийшла служниця. Вона в нас така непутяща! Пхається з прибиранням у найнедоречніший час. Ні, щоб робити це до обіду, поки я на заняттях… Та ну її в Тиндаяр! А ти чого гуляєш? Втомилася від науки? Я ж тобі казала, що так не можна — ґаруєш з ранку до ночі, вгору ніколи глянути. От і зараз, підручника з собою притягла… Сподіваюся, не для мене? Бо я вже маю все, що треба, і більше жодного не хочу.
— Не турбуйся, це мій, — відповіла Ейрін, поклавши його на кузинин стіл. — Сестра Аверлін відпустила мене раніше, дала завдання для самостійної роботи.
Фіннела глянула на обкладинку й кивнула:
— А, ясно, „Основи механіки“. Нас теж примушують це вчити.
