Усе почалося влітку 2017 року зі знайомства з літературною агенцією «Акріс», що складалася з Марка Оплачка і Любові Кривуци. Ми зустрілися на Книжковому Арсеналі, домовилися щодо співпраці, я запропонував ідею... Відмова. «Нудними можуть бути лише відомі автори, бо їх і так куплять». Друга ідея. Відмова. «Подібне вже писали, давай щось оригінальніше». Літагенти можуть бути такими жорстокими!
Місяць по тому я гуляв Андріївським узвозом, слухав альбом «Істина» гурту Noktumal Mortum, аж тут помітив молодого бандуриста в національному вбранні, який грав на фоні автівок. Сяйнуло: «А що, якби інститут кобзарства дожив до наших днів? У якому світі це могло б трапитися? Кобзарі — козаки — характерники... Чому з такими могутніми поплічниками, як характерники, Хмельницький узагалі програв? А що, якби його держава встояла?». Ідея про братство перевертнів, які боронять вцілілий Український гетьманат, сподобалася, і я почав рукопис під робочою назвою «Вовчі браття».
Щодо жанру роздумів не було: колись «Володар Перснів» відкрив мені світ фентезі і закохав у нього. Ба більше, шедевр пана Толкіна прямо вплинув на моє життя — я захопився цим твором настільки, що вступив до лав толкіністів, відкрив для себе LARP (live action role-playing games) і знайшов у цьому русі чимало друзів. Щоправда, ігри я закинув, але репліка костюму польського шляхтича і тупа сталева шабля досі покояться в нетрях моєї шафи.
Я одразу задумав трилогію. Це доволі зухвало, але 2013 року я спромігся завершити пухкенький роман і видати його власним коштом, тож мав дещо наївну віру у власні сили. Хотілося створити захопливу та похмуру пригоду не без гумору, переосмислити козацькі легенди в каноні такого собі класичного фентезі, випхати характерника за усталені рамки запорожця-супермена з нескінченними талантами і такими само нескінченними шароварами, позирнути на нього іншим поглядом, ба навіть деконструювати цей відомий мало не кожному українцеві образ. Чи вийшло цей задум утілити? Вирішувати вам.
«Вовчі браття» писалися до середини 2018 року, а вже 2019-го «Аркан вовків» (я створив окремий документ із довгим переліком можливих назв, і вважаю, що обрав найвдалішу) у компанії інших першодруків молодого видавництва «Дім Химер» приїхав на Книжковий Арсенал. Я намагався створити якомога завершений твір на той випадок, якщо книга провалиться, і видавництво відмовиться друкувати продовження. Проте «Аркан вовків» продавався гарно, тож до кінця 2019 року я не тільки провів презентаційний тур Україною, а й завершив рукопис другої книги. У березні 2020-го мали вийти «Тенета війни», а також додрук «Аркану»... Але натомість вийшла пандемія, додрук скасувався, запланований презентаційний тур полетів у небуття, а випуск «Тенет» затримався на кілька місяців, неабияк підточивши мою нервову систему. Тому справа лишалася за третьою книгою, про що доброзичливі читачі регулярно нагадували мені в коментарях соцмереж, за що я їм безмежно вдячний.
Постійний письменницький виклик: написати нову книгу краще за попередні. Певен, що багато авторів глидаються сумнівами, чи підкориться цей чимраз вищий бар'єр. Емоційні гойдалки переслідували мене впродовж «Тенет», а ще більше — під час написання «Пісні», на яку пішло цілих два роки. Різноманітні життєві обставини гальмували роботу над і без того непростим текстом. Довелося навіть піти у відпустку, аби його дописати, тож з останньою крапкою я відчув, ніби звільнився від величезного вантажу, наче божевільний галівник, що самотньо пер човника вгору Дніпром і таки допер. Книжка опиниться у великому світі, кожен читач трактуватиме її, як схоче (і геть незалежно від авторських сенсів), — ось вона, письменницька свобода! Вона триває рівнесенько до початку роботи над новим рукописом.
Читацькі відгуки одноголосно віднесли «Літопис» до козацького фентезі, і це логічно, адже книги засновані на козацьких легендах, але я вкотре хочу наголосити, що характерники Сірого Ордену — НЕ козаки, хоч і беруть від них своє походження. Прямими козацькими спадкоємцями вважається військо Січове. Переконаний, що цей абзац лишиться проігнорованим, а мої герої і надалі всюди іменуватимуться козаками.
Ще одна важлива ремарка: я не вірю в існування характерників. Ба більше, я наполегливо закликаю не віддавати гроші самопроголошеним учителям, які обіцяють наповнити кожного охочого характерницькою наукою козацьких предків по вінця всього лише за
