Стратегія самозахисту — це прийом, який колись дозволяв винахідливо вийти зі складної ситуації. Якщо в дитинстві вам часто доводилося вдаватися до стратегій самозахисту, в дорослому житті їх може нашаруватися так багато, що це унеможливить добрий емоційний контакт із собою або з іншими. Таким чином ви можете пропустити внутрішній розквіт, породжений любовним зв’язком.
Я сподіваюся, що ця книжка спонукатиме вас дослідити власні стратегії самозахисту і замислитися над тим, наскільки багатшим стане життя, якщо ви відмовитеся від деяких з них, наблизитеся до самих себе, до своїх життєвих обставин та інших людей і навчитеся отримувати більше задоволення на цьому шляху.
Стратегії самозахисту, які цікавлять мене в книжці, — це ті маневри, за допомогою яких ми дистанціюємося від нашого внутрішнього життя, від інших людей і зовнішніх обставин. Надалі я використовуватиму термін «стратегія самозахисту» саме в такому значенні.
Можна навести такий приклад стратегії самозахисту. Ханну не взяли на роботу. Вона засмучена, але їй бракує енергії, щоб відчувати свій смуток просто зараз. Натомість вона вирішує подивитися трилер і трохи відірватися від думок. Таким чином вона дозволяє собі відпочити від дійсності, в якій опинилася, коли її кандидатуру відхилили.
Це не проблема, якщо пізніше Ханна дасть собі можливість прожити і втамувати смуток, повернувшись у «зараз». Інша річ, якщо вона використовує тільки цю стратегію для складних почуттів, ніколи не знаходить час і місце для того, щоб розслабитися та відчути свої справжні почуття. Вона буде постійно віддалена від свого «я», а це може спричинити емоційний стрес і брак повноцінної енергії. Якщо вона не усвідомить, що дистанціюється від своїх почуттів, проблема лише поглибиться, тому що в жінки не буде можливості змінити поведінку.
Більшість стратегій самозахисту формується в ранньому дитинстві. На той час це було найкращим виходом зі складної ситуації, який бачила маленька дитина. Згодом стратегії самозахисту можуть стати несвідомими. Вони застосовуватимуться автоматично, коли ми опинятимемося в ситуаціях, що нагадують нашу нерозв’язану дитячу кризу.
Це добре демонструє такий приклад. Матір Айріс часто страждала на депресію і говорила про свій біль, коли та була малою. Для Айріс слухати це було нестерпно. Дитина не здатна витримувати відчай дорослого, і їй страшно чути, що її піклувальник стикається з труднощами. Тому в доволі юному віці Айріс розробила стратегію для таких ситуацій — вона повністю змінювала тему розмови, щоб відвернути увагу матері та спрямувати її думки в інше русло.
Зараз вона не розуміє, чому діти не розповідають їй про свої проблеми. Коли Айріс у них про це запитує, зазвичай вони кажуть, що раніше робили такі спроби, але вона переводила розмову на інше.
Якби Айріс записала одну з цих розмов, то, мабуть, почула б, як змінює тему розмови — сама того не усвідомлюючи, — коли стикається з кризою або болем близької людини.
Звичайно, коли ми несвідомо використовуємо такі стратегії самозахисту, це може завадити близькості у стосунках.
Якщо Айріс усвідомить і побачить цей патерн[1], який раніше підтримував її психологічну рівновагу, а зараз перешкоджає довірливим відносинам з дітьми, це стане важливим кроком на шляху до змін.
Стратегія самозахисту найчастіше є методом виживання.
Наприклад, коли Анна була дуже маленькою, батьки негативно реагували на її спроби привернути до себе увагу. Зокрема, вони казали, що дівчинка поводиться настирливо, або ж Анна помічала стрес і дискомфорт у їхніх очах. Це було настільки неприємно для неї, що вона здалася й так і не навчилася правильно просити про увагу.
Натомість вона шукала вигадливі розв’язки цієї проблеми, тому що дітям дуже потрібна прив’язаність до їхніх піклувальників. Вона виявила: якщо пропонувати батькам свою увагу, ситуація покращиться. Тому, коли прагнула уваги, вона сідала біля батька, який тримав у руках газету, і запитувала в нього, що він читає. Здебільшого батько вважав таку поведінку прийнятною, тож донька могла сидіти поряд, відчувати тепло його тіла й отримувати психологічний контакт, якого так потребують діти.
У дорослому житті Анна добре навчилася стримуватися і, замість того щоб просити про увагу, пропонувати її іншим. Ця навичка доволі корисна. Проблема полягає в тому, що Анна перестала чітко відчувати свою потребу в увазі. Вона хоче бути в компанії інших людей. У таких випадках вона зазвичай зустрічається з подружкою за чашкою кави і запитує в неї: «Як у тебе справи?» Більшості людей приємно, коли в них про це запитують, тож її подруга говорить безперестанку. Однак Анна дивується, чому вона відчуває дедалі більше роздратування й незадоволення.
Сама того не усвідомлюючи, вона використовує метод виживання, який засвоїла в дитинстві. Анна перестала відчувати свою потребу в увазі або відкидає її, щойно відчує. Натомість перемагає метод виживання.