Коли Анне зрозуміла, що вона не настільки байдужа чоловікові, як думала, і що її негативні уявлення говорять більше про неї, ніж про нього, певний час вона сумнівалася у своїх думках і судженнях. За її словами, вона наче опинилася на глибоководді, і минуло багато місяців, перш ніж вона віднайшла себе.
Пізніше вона сказала: «До того як усвідомити свої стратегії самозахисту, я почувалася більш самовпевненою. У той час я вважала себе самодостатньою, і мене лише дратувало, що постійно трапляються люди, з якими важко знайти спільну мову. Виявити, що насправді це я спричиняла частину тих труднощів, було дуже неприємно».
Іноді все здається простішим, поки не почнеш аналізувати себе. Але таке життя є біднішим. Що гірше ви знаєте і розумієте себе, то нижчою буде якість ваших відносин з іншими. Якщо ви не бачите себе або інших чітко, ви постійно стикатиметеся з труднощами, і вам буде важко зрозуміти себе або відчувати, що вас розуміють. А що менше ви відчуваєте й розумієте себе, то невиразніше сприйматимете життя.
Можна знайти багато розповідей про те, як люди, які мають смертельно небезпечну хворобу, переосмислюють життя і спрямовують його в позитивному напрямку. Нерідко вони потім вигукують: «Чому я не зрозумів(-ла) набагато раніше, що ця зміна зробить щасливішим(-ою) мене і моїх близьких?»
Одне з пояснень полягає в тому, що ми — раби звички. Не отримуючи достатньо тиску, ми йдемо тим самим знайомим і зручним шляхом.
Наближення до дійсності, яке відбувається тоді, коли ми відкидаємо недоречні стратегії самозахисту, може мати той самий ефект, що й смертельно небезпечна хвороба: ми знаходимо в собі мотивацію змінитися, навіть якщо це нас лякає. Іноді біль у нашому житті повинен сягнути певного рівня, щоб ми могли відмовитися від надійних і вигідних звичок та наважилися на щось нове.
Коли Дороті наблизилася до своєї дійсності, вона виразніше усвідомила, що втратила деякі з найкращих речей у житті через страх заглибитись у любовні взаємини. Для неї було очевидно, що часу на розв’язання цієї проблеми мало, адже вона прожила вже піввіку. Розуміння цього спричинило кризу, яка перейшла у велику тугу.
Їй довелося вживати антидепресанти, перш ніж жінка знайшла в собі енергію змінити своє життя. Відтак вона зробила те, що обіцяла собі ніколи не робити: зареєструвалася на сайті знайомств. Вона відзначила позитивні зміни в собі, коли почала виражати в словах те, що може і хоче запропонувати потенційному партнерові, а насамперед — свої бажання. Пізніше вона помітила, що побачення викликають у неї інтерес і підбадьорюють. Вона не знайшла собі бойфренда до кінця лікування, але познайомилася з чоловіком, який став для неї близьким другом.
Сюзанна все життя тримала своє внутрішнє «я» на належній відстані, намагаючись завжди бути на три кроки попереду. Вона постійно була одержима тим, що станеться незабаром, завтра або наступного року. Її голова була зайнята планами й думками про те, як добре все буде, коли вона закінчить усі свої проекти.
Коли Сюзанна відкинула цей самозахист, то відчула свій біль таким, яким він був у цей момент. Вона щонайменше десять років не мала інтимних стосунків зі своїм чоловіком через те, що сердилася на нього. Проте, як з’ясувалося, в основі її злості лежав той факт, що вона ненавиділа своє життя.
Коли Сюзанна уважніше проаналізувала цю обставину, їй стало дуже сумно через те, що вона стільки років ігнорувала особисте життя та звинувачувала чоловіка в речах, які не мали до нього жодного стосунку і які він не міг змінити. Її туга була дещо схожою на депресію, і жінка отримала слушну пораду від друзів не думати про негатив, а зосередитися на позитиві. Але правда полягала в тому, що Сюзанна тепер мислила реалістичніше та була ближчою до дійсності, ніж будь-коли. Переживаючи смуток, вона простягнула руки до чоловіка і змогла беззастережно, зовсім по-новому прийняти його турботу.
Мотивація змінити старі патерни зароджується з болю і розчарування через непрожите життя. Коли ми перестаємо заглушувати гіркоту їжею, розвагами, сном, алкоголем або іншими стратегіями самозахисту, вона посилюється настільки, що зміни стають для нас необхідністю.
Відмова від зайвих стратегій самозахисту — це початок більш усвідомленого життя.
Перший крок — звернути увагу на себе, переглянути свої стратегії й дослідити, чи допомагають вони покращувати наше життя, чи навпаки — заплутують нас і псують наші відносини.
Одна з причин, через яку в багатьох людей немає таких важливих динамічних любовних взаємин, — невміння бути ближчими до себе та інших. Настільки близькими, щоб чітко бачити себе та свого співрозмовника. Це ті умови, які потрібні для якісного спілкування.
Виходом з лабіринту самозахисту є усвідомленість. Що менше ми свідомі свого внутрішнього «я», то більше бігаємо по колу або дозволяємо обставинам керувати нами, не розуміючи, що відбувається.