Того, що вони з’являться так швидко, Андрій не чекав. Від хвилювання стислося серце, коли почувся близький звук мотора машини. Такої ранньої години в них були якісь справи. Із-за дальнього рогу гаража випливла машина, повернула й зупинилася навпроти дверей. Це була іномарка вишневого кольору, схоже, та сама, що стояла позавчора у дворі будинку. З машини вийшли двоє, відімкнули гараж і зайшли всередину. Андрієве серце мало не вискакувало з грудей. Руки мимоволі схопилися за край дерев’яного контейнера. Але що вдієш? Спостерігав, кусаючи губи. Невдовзі ті двоє вийшли. Нижчий виглядав міцнішим, кремезнішим. Його вищий «колега» намагався йому щось пояснити, але той, здавалося, наполягав на своєму. Обидва коротко стрижені, модно й недешево одягнені. Хлопці перекинулися ще кількома словами, потім довший махнув рукою, і вони почали щось видивлятись у рідкій траві перед гаражем.
Чи не його паспорт шукають? Довговолосий мав рацію — у таку далечінь не їздять без документів. Напевно, ці хлопці вчора по гарячих слідах шукали втікача, сподіваючись, що його таки вдасться накрити десь неподалік від місця втечі. Коли вони зрозуміли, що марно стараються, надворі вже стемніло. Мабуть, вони ще увечері приїхали сюди й оглянули гараж, але, на щастя, схованки не знайшли. Зараз обидва старанно «прасували» місцевість перед гаражем. Напевно, вони не запам’ятали, де били Андрія і звідки тягли до гаража. Чесно кажучи, він і сам не міг би зараз точно пригадати.
Шукачі документів пролазили в бур’яні цілу годину, пересварилися, потім обійшли місцевість ще раз, а тоді довший та худіший сів у машину й поїхав. Дебеліший залишився сам. Він обдивився ще раз навколо й зайшов до гаража.
Від хвилювання так засмоктало в животі, що Андрій мимоволі пожалів, що не прихопив із собою ще однієї паскудної консерви. Адже після вечері минуло вже більше десяти годин. Та попри все, про порожній шлунок належало просто забути, і чим скоріше — тим краще.
Йому давався шанс. Мордатий був зараз сам-один у гаражі й не чекав на нього. Пригадався той удар у живіт і напівнепритомний стан за ним. Цей мордатий — один із тих, хто його бив. Вони круті хлопці. Андрій вагався хвилини зо три. Настирливий внутрішній голос таки переміг.
Крадькома Андрій підбіг до дверей. З гаража чулося якесь тихе шелестіння. Він обережно зазирнув у двері. Мордатий схилився у кутку, щоправда, не в тому, де була схованка, і колупав щебінь гілкою дерева. Йти по насипаному щебеню тихо дуже важко, але Андрій ризикнув і увійшов до гаража. Відстань між ними була близько двадцяти кроків. Але цей мужик так захопився пошуками…
І все-таки він почув шурхіт за спиною й різко обернувся. З виразу його обличчя було зрозуміло, що він упізнав недавнього заручника. Андрій витяг з-під плаща трубу. Суперник був широкий у плечах, дещо загодований. Здоровий хлопець. Коли труба з’явилася в Андрієвій руці, в його очах промайнуло щось схоже на переляк. Він озирнувся навколо, шукаючи, що б таке й собі взяти до рук для захисту, але в гаражі нічого не було. Сіпнувся до ящика, на якому вчора сидів довговолосий, плануючи, очевидно, захиститися ним хоча б від першого удару, але Андрій кинувся навперейми. Тоді мордатий відступив на кілька кроків назад і, ставши до супротивника впівоберта, прийняв стійку з арсеналу карате, у всякому разі виглядало схоже.
— Каратист? — якомога спокійніше спитав Андрій.
— Ага, — так само спокійно відповів мордатий.
— «Протів лома нєт прійома», — процитував Андрій невідомо чию «мудрість» і рушив на нього.
Їх відділяло кілька кроків. Не змінюючи стійки, мордатий змістився вбік, відступив назад. Як на його комплекцію, хлопець виявився напрочуд рухливим. Наступаючи, Андрій затискав його в куток, а той відступав, стискаючись, наче пружина. Несподівано він кинувся вперед і спробував дістати суперника ногою, а потім — з розвороту — другою. Андрій відскочив назад, а тієї миті, коли мордатий опускав ногу, кинувся на нього і що було сили рубонув трубою. Той устиг відхилитися назад, і все ж довга труба дістала його — зачепила підборіддя та груди. Андрій побачив, як скривилося обличчя суперника, він послизнувся, втративши рівновагу. А наступної миті Андрій обома руками опускав трубу на його голову, і єдине, що тому залишалося, — захистити її руками. Але ж хіба руками захистишся від такої зброї? Він скрикнув, права рука впала донизу. Тепер в очах хлопця читався справжній переляк, навіть тваринний жах, коли труба вдарила по другій руці, якою він ще намагався затуляти голову. А далі Андрій утратив над собою контроль. У якийсь момент, уже розпластуючись по підлозі, мордатий таки спробував кинутися під ноги супернику, але той почав оговтуватися й не вдарив — просто зупинив його тіло ногою.
Ворог лежав обличчям донизу і не рухався. Андрій ледве переводив подих і ніяк не міг зорієнтуватися, де ж його схованка? В якому кутку? Але за мить він уже присів навпочіпки там, де вчора ночував, і кінцем труби заходився відгортати щебінь. Це виявилося незручно. Кинувши трубу, він почав розгрібати руками. Де ж воно? Де схованка?
