Приголомшений спеціяліст по кльозетній лінії, що збирався виторгувати три карбованці, не встигши продерти очі, здає всі позиції і виходить дещо наляканий фонтаном технічних даних, але цілком задоволений. Не так щастить представникові сусідньої сільради, що прийшов робити заявку на потрібне на його території будівництво. Блискавка в штанях, з секунду подумавши над заявкою, моментально знаходить у заявці пропуски, нереальні проекти, непотрібні категорії і з блискавичною точністю пояснює скільки часу представник був працював над заявкою, скільки ще треба над нею працювати, щоб вона була реальна й доцільна, встає з місця, дає представникові двадцять чотири години відстрочки, інструктує про форму заявки, одягає кашкета і іде з нами до болгарина Сави, мимохідь ляснувши по моєму рукзакові так, що отець Кінґзлі голосно пискнув і закопався в саме дно міхура.
У звичному квадраті багна стояв дім болгарина Сави Йова, а сам болгарин Сава Йов стояв коло вікна в хаті й начиняв мідні набої для зайців. Я витрусив з міхура пречесного отця Чарлза Кінґзлі і Сава, ткнувши в нього товстим чорним пальцем, догадався, що це не наш чоловік. «Да пиим чай», – сказав Сава і розповів історію свого життя.
«Я був бідняк, – сказав він, – і ім’я моє Сава Йов (Йов, – подав репліку вельмишановний отець Чарлз Кінґзлі, – так це ж є особа з Біблії... – Why, this is one from the Book...) – але чесному отцеві Дацюк не дав добалакати, знов сховавши його в міхур. – Було в мене шістнадцятеро дітей і всі вони померли, хто в три місяці, хто в шість, хто в дванадцять років, а хто й у три дні. Двадцять сім років я працював за наймита в сусіди навпроти (– Де ж той сусіда? – Його розкуркулено давно), а тепер я середняк і мене поважають люди (Hiob, Hiob! – озвався с мішка невгамовний отець Чарлз Кінґзлі).
Було в мене шістнадцятеро дітей і одна жінка. – Яла к шти кажа (іди сюди щось скажу), – гукнув Сава до жінки й чорна висушена життям і дітьми, стара боязко вийшла з сусідньої хати. – Де ж лажица? (де ж ложка?), – сказав Сава, показуючи на чай. – Ила да иди ем (кушайте), – сказав Сава до нас, показуючи на милина – тонко викачане з сиром смажене тісто.
І я багато міг мати жінок. Був я здоровий хлопець і вродливий, і дівчата до мене горнулися охоче. Один тільки раз я взяв дівчину в клуні і небагато мав з того радости. Любиш як крадеш, любиш і боїшся.
Нема краще як своя жінка. Спокійна любов – спокійний сон.
Тепер я не наймит. Я хазяїн і я мисливець. Багато зайців перебив я на своїм віку, а он і пушката моя (рушниця). Нею я за місяць сорок два убив зайчики».
«Як націлю, – сказав болгарин Сава, – так і мотону зайчика. Не втече».
Після цих слів болгарина Сави ми вдягли шапки й пішли обідати в Коларівську їдальню. Коларівська їдальня знаменита на ввесь район тим, що в ній дають м’ясо, багато м’яса, скільки охота м’яса і м’ясо те заяче. Зайців постачають Сава і Дацюк. Про Дацюка циркулюють легенди: розповідають, що він раз за дві години убив чотирнадцять зайців, іншим разом дванадцять і т. д. Зайці приймають по вісімдесят копійок за кілограм. Зав. їдальні має в льоху триста обідраних зайців. Зайці висять у льоху й смердять. Зав. їдальні перестає приймати зайців. На сніданок, на обід, на вечерю видають зайців.
На смак коларівський заєць, приготовлений по методі зава їдальні, нагадує найбільше розварений солоний віхоть.
У хаті председател на соз Борба жив технік Дацюк і в цій хаті ми полягали на ніч. Лігши на подертий сінник долі, я побалакав трішки з пречесним отцем Чарлзом Кінґзлі, потім одіпхнув його легенько й заплющив стомлені очі. З найглибших надр моєї душі одгикнувся заєць. Дацюк загасив лямпу, в вікно синя глянула ніч і розкрила дитячу книгу спогадів.
Майнувши білим хвостиком, заєць зник і все заснуло.
Уранці председател на соз Борба бере лопату й меліорує свій двір. У його голові народилась фантастична ідея відвести воду з свого дворового озера в ріку. Председател на соз Борба копав рівчака.
Сьогодні йому треба зібрати триста пудів пшениці й двісті п’ятдесят пудів ечемику (ячменю). Його соз Борба веде перед у виконанні плянів. Крім того председател на соз Борба буде на чотирьох засіданнях, а вночі його черга їхати з конем на станцію. Отже председател на соз Борба вдома не буває. Вдома таким чином порядкує його жінка – так би мовити, председател на кьштата на председател на соз Борба. У Коларівці вісім созів і председател на соз Борба з гордістю заявляє, спершися на лопату, що його соз Борба практично вже нічим не різниться від колгоспу. Він кінчив меліоративні роботи у своїм дворі і йде на засідання в брід.
