Але тому не винний держтрест точної механіки. У Коларівці, де все незаможне і мало не все індивідуальне господарство об’єднане в колективні артілі, годинники становлять головні кадри «одноособового» населення. Всі ці розмаїті дзиґарі ідуть кожен на свій смак, при чому диференція між їхнім часом доходить п’яти-шести годин. На стацію їздять так як по всій славній Україні – за півдоби до потяга, щоб був час посидіти й побалакати й поспати на вокзалі.
– Саво, – сказали ми. – Ваш годинник утік уперед на дві години й п’ятдесят хвилин.
– Хубав! (добре), – сказав Сава. – Як ставити?
– Став пів до третьої.
Сава, повагавшися трохи, зліз закаляними чобітьми на чисту ковдру і пересунув стрілки. Стало чотири.
«Мало, – сказали ми. – Зараз пів до третьої а не чотири».
«Хубав бъди, – сказав Сава. – Нехай так буде. Чотири для мене саме добре». І він ізліз з ліжка.
Ми переступили загорожу з каменю й кізяку, що відокремлює грязюку кожного селянина від загально сільської грязюки. І знову ця загорожа постановила перед нами питання.
Коли дбайливий болгарин, витягаючи з-під плуга каміння, потім ретельно везе це каміння додому й поволі складає за десятки років загорожу навколо свого ареалу грязюки, доповнюючи цю загорожу кізяком і соломою (якими можна під весну гріти пештата, чи собата – цебто піч), то як робить, і чи робить взагалі загорожу колективний хазяїн навколо своїх дворів? Чи є в його залізка обтирати ноги? Чи є в його покладений для того ж кураєць? Чи є в його підставка для квітів і чи стоять на ній квіти?
Економіст, може, скаже, що це не важно. Але це важно. Пізніше ми побачимо, яка ця справа в колгоспі «Комунар». Для того ж, щоб це побачити, нам треба поїхати до Радоловки.[73] Але зараз усі радоловці на районовому з’їзді КНС. Отже туди ми й підемо, подякувавши Саві за чай.
«Ила да пиим чай» – знову сказав болгарин Сава. І от дві племінниці його принесли чай. Отець Чарлз Кінґзлі, що взагалі придивляється до дівчат, пізніше розповів мені своє вражіння від однієї з Савиних племінниць, бо сам я, бувши людиною боязкою і скромною, не вправився її навіть як слід роздивитись.
«Племінниця цього болгарина, – сказав отець Чарлз Кінґзлі чистою англійською мовою, – є дівчина середня на зріст, чорнява, смаглява, з правильним профілем, що нагадує турчанок із цукеркових коробок колишньої фірми Жорж Борман, від яких коробок і досі ще не відмовився Кондтрест. Дві довгі чорні коси спускаються по її стрункій спині (ай, ай, ай, пречесний отче Чарлзе Кінґзлі!) і коси ті перев’язані кожна якимось уривком ганчірки, хоча вона заслужилася на шовкову стрічку. На смаглявих її руках, ніби виточених з... втім не вдаватимуся в метафори – є по браслету з срібла. Браслет той плаский, з уширенням посередині, сантиметрів у чотири. Звуться вони гримни, що нагадує мені слово гривна. На шиї їй намисто з срібних монет – алтъни, а раніше ці алтъни були золоті й завбільшки з карбованець. Кажуть, що в голод двадцять першого року ці алтъни пішли за хліб.
На племінниці Савиній довга спідниця – аж до кісточок – з яскравої матерії. Сама ж племінниця боса, бо в них на троє дівчат одна пара черевиків. Губи її, а також очі...»
Але тут ми знайшли за потрібне припинити красномовне оповідання вельмичесного отця Чарлза Кінґзлі, запхали його в мішок і пішли на збори КНС.
КНС відограють велику ролю в сучаснім болгарськім селі. Серед болгар-селян відносно небагато партійців. Керовані партійними комітети подекуди мало не виконують ролю сільпартосередків. Детальніше ми це побачимо в Радоловці.
УВЕЛИЧАВАЙТЕ РОЗМАХА НА СОЦИАЛИСТИЧЕСКОТО СОРЕВНОВАНИЕ!
Цей плякат висить у залі сільради, де відбувається районова нарада КНСів, між портретами Петровського й Благоєва.[74] На повістці денній доповідь про вибори до КНС і до сільрад через тиждень після того.
– Кулак он хитрий. Он сам такового не скажеть, но, через підкулачників обрабативаєть часть нашого активу, приманивая такового к себе...
