Сувора критика Гаєком конструктивізму не зупиняється ні перед колективізмом марксистів, ні перед державою-благодійницею соціалістів і соціал-демократів, ні перед тим, що християнський соціалізм називає «принципом поповнення нестачі», ні перед тією виродженою формою капіталізму, що нею є меркантилізм: мафіозні об’єднання політичної влади та впливових підприємців для того, аби, проституюючи ринок, розподіляти між собою дари, монополії та синекури. Насправді він не зупиняється ні перед чим. Навіть перед системою, одним з найзавзятіших сьогочасних оборонців якої був: демократією, яку впертий Гаєк в останні роки свого життя взявся ретельно досліджувати під дуже критичним поглядом, описуючи її недоліки і перекоси, одним з яких є меркантилізм, а іншим — диктатура більшості над меншістю. Ця тема спонукала його заявляти, що він побоюється за майбутнє свободи у світі саме в ті моменти, коли з падінням комуністичних режимів здавалося, що демократична система на планеті сягнула свого апогею.
Задля протидії тій монополії на владу, яку має більшість у відкритих суспільствах, і забезпечення участі меншості в управлінні державою і прийнятті рішень Гаєк придумав складну систему (яку без вагань охрестив «утопією»), що зветься
Того єдиного разу, коли я розмовляв з Гаєком — то було в Лімі в листопаді 1979 року під час конференції на тему «Демократія і ринкова економіка», яка стала шквалом сучасності і визволення для країни, яка вже одинадцять років знемагала під військовою диктатурою, — я встиг йому сказати, що при читанні його книжок у мене іноді виникало враження, що деякі з його теорій схожі на матеріалізацію отого амбіційного мандрівного вогню: порятунку через лібералізм анархістської мрії про світ без обмеження свободи, абсолютно стихійний, з мінімумом влади і максимумом свободи, цілком і повністю збудований довкола індивіда. Він глянув на мене поблажливо й ущипливо згадав Бакуніна, до якого, звісно, не міг відчувати жодної симпатії.
А втім, у чомусь схожі патлатий дворянин ХІХ століття, котрий жив авантюрним життям і хотів розірвати усі ланцюги, що гальмують творчі імпульси людини, і методичним та ерудованим професором, який вів розмірене життя і незадовго до смерті в одному інтерв’ю стверджував: «Кожен ліберал мусить бути порушником спокою». Спільним у них була недовіра, яку обидва відчували до людського розуму, який занісся настільки, що повірив у свою здатність перебудувати суспільство, не зважаючи на спонтанно створені інституції, і безмежна віра обох в оту доньку випадку й потреби, якою є свобода, найпрекрасніше створіння, яке Захід дав цивілізації, щоб вирішити її проблеми і підштовхнути людство до нових і дерзновенних діянь.
«Згубна самовпевненість» (1989), останній есей, який Гаєк написав, коли йому було уже вісімдесят, є однією з найважливіших книжок ХХ століття, а також однією з найбільш оригінальних і революційних. Це не економічний есей, а моральний і філософський трактат, написаний мислителем зі солідною економічною підготовкою, який — як і його попередники і вчителі Адам Сміт і Джон Стюарт Мілль — ніколи не вірив, що економіка здатна самотужки розв’язати усі проблеми людства.
Центральною темою книжки є цивілізація і прогрес — те, що відрізняє людину від решти живих істот, завжди схожих між собою, в’язнів власних інстинктів чи незмінної біологічної конфігурації, не спроможних через це змінюватися.
На схилі життя, довгого життя, присвяченого вивченню, дослідженню і викладанню, Гаєк у цій книжці без приміток у простій і доступній — будь-якому, бодай трохи освіченому читачеві — манері пояснює свою концепцію того, як і чому люди впродовж своєї тисячолітньої історії змінювали середовище, в якому жили, і водночас змінювалися самі, доки не досягнули в наш час цивілізації — це слово в устах Гаєка означає свободу, законність, індивідуалізм, приватну власність, вільний ринок, людські права, співіснування і мир. Те, що цивілізацію ніхто не вигадав, що вона зароджувалася поступово і радше несподівано, було давньою ідеєю Гаєка: «Але насправді наша цивілізація значною мірою є непередбачуваним і непретензійним результатом нашого дотримання приписів закону і моралі, які ніколи не придумувалися з наперед визначеним результатом, а розросталися, бо суспільства, які поcтупово їх розвивали, за кожної нагоди брали гору над іншими групами, які дотримувалися інших правил, менш сприятливих для розвитку цивілізації»[43].
