Послухай мене полностью

Джейн подивилася на стійку зі спеціями біля плити, на колекцію приправ та соусів, що так відрізнялись від Софіїних. Вона згадала мішечки з кукурудзяним тістом на кухні загиблої і уявила, як ці дві жінки сидять пліч-о-пліч, загортаючи в кукурудзяне листя подушечки з кукурудзяного борошна, сміючись і теревенячи різними мовами, але абсолютно розуміючи одна одну.

Джейн дивилась, як пані Леонґ витирає обличчя, залишаючи вологі смужки на щоці, і думала про власну маму, теж запекло незалежну, що також жила сама. Думала про всіх інших жінок у цьому місті, самих удома вночі. Жінок, яких би стривожив звук розбивання скла та незнайомих кроків.

— Минулої ночі, — спитала Джейн, — ваша бабуся чула щось незвичайне? Якісь голоси, гармидер?

Перш ніж Лена встигла перекласти, пані Леонґ уже хитала головою. Вона явно зрозуміла запитання і відповіла ще одним довгим потоком слів мандаринською.

— Бабуся каже, що нічого не чула, але вона лягає спати о десятій, — переклала Лена. — Софія була на вечірній зміні в лікарні, і зазвичай вона приходить додому близько половини дванадцятої, опівночі. До того часу бабуся вже спить. — Лена зупинилася, бо лані Леонґ заговорила знову. — Вона питає, чи сталося це саме тоді? Одразу як Софія прийшла додому?

— Ми так гадаємо, — сказала Джейн.

— Це було пограбування? Бо по сусідству вже було кілька проникнень.

— Коли були ці проникнення? — спитав Фрост.

— Одне — кілька місяців тому, в сусідньому кварталі. Коли це сталося, господарі були вдома в ліжку і все проспали. Після цього мій батько поставив на бабусині двері нові засувки. Не думаю, щоб Софія взагалі переймалася своїми. — Лена подивилася на Джейн, потім на Фроста. — Сталося саме це? Хтось намагався її пограбувати, а вона його застукала?

— З її будинку зникли деякі речі, — сказала Джейн. — Її сумочка, мобільний. Можливо, ноутбук. Ваша бабуся, бува, не знає, чи мала його Софія?

Ще один швидкий обмін репліками мандаринською.

— Так, — сказала Лена. — Бабуся каже, що Софія користувалася ним у себе в кухні минулого тижня.

— Вона може його описати? Який колір, марка?

— О, я сумніваюсь, що вона знає щось про марку.

— Яблуко, — сказала пані Леонґ і показала на миску з фруктами на стійці.

Джейн з Фростом здивовано перезирнулися. Ця жінка справді відповіла зараз на їхнє запитання?

Фрост дістав свій телефон і показав на логотип ззаду.

— Таке яблуко? «Еппл комп’ютер»?

Жінка кивнула.

— «Еппл».

Лена засміялась.

— Я ж казала, вона розуміє більше, ніж вдає.

— Чи може вона розповісти нам про цей ноутбук? Якого він кольору? Старий чи новий?

— Джамал, — відреагувала бабуся. — Він допомагати їй купувати.

— Гаразд, — сказав Фрост, занотовуючи ім’я в блокноті. — В якій крамниці працює Джамал?

Пані Леонґ похитала головою. У розпачі вона розвернулася і заговорила до онуки.

— А, цей Джамал, — сказала Лена. — Це хлопець, що живе далі по вулиці, Джамал Берд. Він допомагає багатьом літнім жінкам по сусідству. Знаєте, тим, що не можуть зрозуміти, як увімкнути телевізор. Про ноутбук вам потрібно поговорити з ним.

— Так і зробимо, — сказав Фрост, закриваючи блокнот.

— І вона каже, що ви маєте скористатись холодним зеленим чаєм з календулою, детективе.

— Що?

— Від вашого опіку.

Пані Леонґ вказала на болісно червоне обличчя Фроста.

— Почуватись набагато краще, — сказала вона і вперше спромоглась усміхнутися. Фрост і мав стати тим, кому ця сумна жінка нарешті всміхнеться. Срібноволосі пані завжди, схоже, сприймали його як свого давно загубленого онука.

— Ще одне, — сказала Лена. — Бабуся каже, що вам потрібно бути обережними, коли ви говоритимете з Джамалом.

— Чому? — спитала Джейн.

— Бо ви поліцейські.

— А він має щось проти копів?

— Ні Але його матір має.

— Чому це ви хочете поговорити з моїм сином? Ви, люди просто собі гадаєте, що він щось не те зробив?

Беверлі Берд стояла на захисті своїх дверей, непорушним бар’єром від усіх, хто насмілиться вдертися в її дім. Хоч і нижча за Джейн, вона була непохитна, як пеньок, міцно вкорінений розставленими ногами у рожевих капцях.

— Ми тут не для того, щоб звинувачувати в чомусь вашого сина, мем, — тихо сказав Фрост. Коли потрібно було вгамувати пристрасті, Фрост був справжнім заклинателем криз — голосом, на який Джейн покладалась для збивання градусу напруги. — Ми лише сподіваємось, що Джамал зможе нам допомогти.

— Йому лише п’ятнадцять. Як це він має допомогти у справі про вбивство?

— Він знав Софію, і...

— Як і всі інші в окрузі. Але ви чомусь зосередилися на єдиному чорному хлопцеві у кварталі?

Авжеж, їй саме так, мабуть, і здавалось, а як інакше? Матері весь світ здається небезпечним місцем, а коли ти — матір чорного сина, ці небезпеки лише множаться.

— Пані Берд, — сказала Джейн, — я теж матір. Я розумію, чому вас непокоїть наша розмова з Джамалом. Але нам потрібна допомога, щоб ідентифікувати комп’ютер пані Суарес, бо ми чули, що ваш син допомагав його купувати.