— Тоді забери його та закинь у ту бісову річку, коли їхатимеш додому. Хай спить собі там, разом з рибами.
Але в будинку не виявилося комп’ютера.
Уже в дверях Тесс згодувала Губеру рештки м’яса. Він, либонь, виригає потім все на килим, але Великому Водієві до того вже нема діла.
Том запитав:
— Ти задоволена, Тессо Джин? Ти задоволена тим, що вбила не безвинну людину?
Вона гадала, що мусила б, бо тепер її самогубство виглядало явно неслушним вибором.
— А як бути з Бетсі Ніл, Томе? Як щодо неї?
Том не відповів... і знову ж таки, бо не мусив. Бо він, врешті-решт, — це вона сама.
Чи не вона?
Щодо цього Тесс не мала цілковитої певності. Та й чи має це якесь значення, якщо вона знає, що їй робити далі? А щодо завтра, то завтра вже буде інший день. Скарлет О’Гара мала щодо цього рацію[188].
Що має значення, так це те, що поліція мусить дізнатися про тіла в кульверті. Хоча б тому, що десь можуть бути родичі і друзі, котрі їх усе ще шукають. А також тому...
— Тому що плюшеве каченя підказує, що десь можуть бути й інші.
Цей голос уже належав їй.
І це було добре.
О сьомій тридцять наступного ранку після менш як трьох годин рвучкого, насиченого кошмарами сну Тесс увімкнула свій кабінетний комп’ютер. Але не для того, щоб писати. Писання було найостаннішим з усього, що вона наразі мала на думці.
Чи заміжня Бетсі Ніл? Тесс гадала, що ні. Того дня, в її офісі, вона не бачила на Бетсі Ніл обручки, та навіть якщо її вона могла й не помітити, то сімейних фотографій там не було точно. Єдиний образ, який вона пригадувала, це фото Барака Обами в рамці... але той одружений з іншою. Отже, маємо — Бетсі, ймовірно, розлучена або самотня. І ймовірно ж, не зареєстрована на жодному ресурсі в інтернеті. Тож у такому випадку комп’ютерний пошук не дасть їй абсолютно нічого. Тесс припускала, що може знайти її у «Стаґґер-Інн», якщо знову туди з’їздить... але вона не хотіла знову з’являтися в «Стаґґер-Інн». Більше ніколи.
— Навіщо ти вигадуєш собі клопіт? — спитав з підвіконня Фрітці. — Перевірила б принаймні телефонні номери по Свебріджу. А чим це від тебе так тхне? Невже
— Так. Це Губер.
— Зрадниця, — зневажливо промовив Фрітці.
Пошук показав їй близько дюжини різних Ніл. Один номер належав Е. Ніл. Наразі «Е» означає Елізабет? Був лише один спосіб це з’ясувати.
Не відкладаючи — це майже напевне позбавило б її хоробрості — Тесс набрала номер. Її пройняло потом, серце колотилося, мов скажене.
Телефон прогудів раз. Другий.
Три гудки.
Чотири гудки.
На тому боці взяли слухавку, Тесс відразу ж упізнала голос.
— Вітаю, ви подзвонили до Бетсі, але наразі я не можу підійти до телефону. Далі прозвучить гудок, а після нього ви самі знаєте, що робити. Доброго вам дня.
У слухавці прогуло, і Тесс, раніше, ніж усвідомити, що вона збирається щось сказати, почула себе, як вона вже балакає.
— Вітаю, пані Ніл, це Тесса Джин вам телефонує — авторка В’язального товариства. Ми з вами познайомилися у «Стаґґер-Інн». Ви мені віддали мій ТомТом, а я написала автограф для вашої бабусі. Ви звернули увагу на садна в мене на обличчі, і я вам тоді дещо збрехала. Не було ніякого бойфренда, пані Ніл. — Тесс заговорила швидше, боячись, що стрічка в автовідповідачі закінчиться раніше, ніж вона все розповість... для неї стало відкриттям, що їй так нестерпно хочеться все розповісти. — Мене було зґвалтовано, це так жахливо, але потім я спробувала все виправити і... я... я мушу побалакати з вами про це, тому що...
У телефоні почулося «клац», а тоді Тесс знову почула голос Бетсі Ніл, тепер уже наживо.
— Почніть спочатку, — промовила та, — але не поспіхом. Я щойно прокинулася і все ще напівсонна.
Вони домовилися разом поснідати в міському парку Свебріджа. Сіли на лаві біля естради. Тесс не відчувала голоду, але Бетсі Ніл змусила її покуштувати сендвіч, і Тесс, на власний подив, почала відкушувати від нього великі шматки, згадуючи при цім Губера, як той пожадливо ковтав м’ясо Лестера Стжельке.
