Саме це вона й намагалася робити, скеровуючи старий пікап по звивистій дорозі, що вела до обійстя Елвіна Стжельке. Вона починала вірити, що з Тома, навіть коли він не перебуває в одному з нею автомобілі, кращий детектив, аніж з Дорін Маркіз у найкращі її часи.
— Скажу коротко, — почав Том. — Якщо ти не вважаєш, що Ел Стжельке брав у всьому цьому участь — я маю на увазі серйозну участь, — ти здуріла.
— Звичайно, я здуріла, — відповіла вона. — Бо інакше чому б я намагалася запевняти себе, що я застрелила не безвинну людину, коли сама розумію, що саме це я й
— Це голос почуття вини, не голос логіки, — відповів Том. Тоном дратуюче-самовпевненим. — Ніяким пухнастим зайчиком він не був, навіть чорно-білим ягнятком він не був. Прокинься, Тессо Джин. Ці двоє були не просто братами, вони були партнерами.
— Партнерами по
— Брати ніколи не бувають просто бізнес-партнерами. Там завжди є щось набагато складніше. Особливо, коли за матір їм править така жінка, як Рамона.
Тесс звернула на гладенько заасфальтовану під’їзну алею Ела Стжельке. Їй подумалось, що Том у даному випадку таки може мати рацію. Точно знала вона одно: Дорін з її подругами по В’язальному товариству ніколи не стикалися з такою жінкою, як Рамона Норвілл.
Загорівся ліхтар. Завівся собака:
— Ніяк мені дізнатися про все напевне, Томе.
— Ти не матимеш певності, поки не роздивишся все на власні очі.
— Хай навіть він і все знав,
Том якусь хвильку мовчав. Вона вирішила, що він здався.
Але тут він знову заговорив:
— Коли хтось робить щось зле, а другий про це знає й не зупиняє його, вони обидва однаково винні.
— В очах закону?
— А також у
Тесс утомлено помотала головою і торкнулася револьвера, що лежав поряд з нею на сидінні. Залишилася одна куля. Якщо їй доведеться використати її проти собаки (а й справді, що значить ще одне звичайне вбивство між друзями), треба буде десь вполювати собі нову зброю, ну звісно, якщо вона не збирається повіситися чи щось таке подібне. Але ж парубки на кшталт цих Стжельке зазвичай мають зброю. У тому-то й полягає ласа штука, як сказала б Рамона.
— Авжеж, це якщо він знав. Проте аж таке поважне «якщо» не виправдовує кулі в голову. З матір’ю, так, там все ясно, сережки стали тим доказом, якого я потребувала. Але ж тут ніяких доказів.
— Справді? — голос в Тома звучав так тихо, що Тесс його ледве дочула. — Ходімо подивимось.
Собака не загавкав, коли вона зійшла на ґанок, але Тесс собі уявила, як той стоїть просто за дверима, зачаєний, з оскаленими іклами.
— Губере?[185] — а кий чорт, для сільського пса це ім’я нічим не гірше за будь-яке інше. — Мене звуть Тесс. У мене є для тебе гамбургер. А ще я маю револьвер з одним набоєм. Зараз я збираюся відчинити двері. На твоєму місці я б вибрала м’ясо. Гаразд? Домовилися?
Ані гав. Може, він вимкнувся разом з ліхтарем? Або принишк перед вторгненням смачненької грабіжниці. Тесс спробувала один ключ, потім другий. Безуспішно. Ці два, либонь, від офісу їхньої транспортної компанії. Третій ключ обернувся в замку і, не витрачаючи часу на втрату хоробрості, вона мерщій прочинила двері. Тесс була науявляла собі бульдога або ротвейлера з червоними очима й слинявими щелепами. А побачила Джек-Рассел-тер’єра[186], котрий дивися на неї з надією, помахуючи хвостиком.
Тесс поклала револьвер до кишені куртки і погладила песика по голові.
— Боже милостивий, — мовила вона. — Лишень подумати, як
— Не варто було лякатися, — сказав Губер. — Скажи мені, де Ел?
— Не питай, — відповіла вона. — Хочеш гамбургер? Тільки попереджаю: він, можливо, вже зіпсований.
— Давай його сюди, бейбі, — кивнув Губер.
Тесс спершу дала йому м’яса і тільки потім увійшла всередину, причинила за собою двері й увімкнула світло. А чом би й ні? Тут врешті-решт вони тільки вдвох із Губером.
Елвін Стжельке тримав свій дім у кращому порядку, ніж його брат. Підлога й стіни тут були чисті, не видно було стосів обмінного каталогу
— Чому ти посміхаєшся? — спитав Губер. — Не бажаєш поділитися?
