/ / - Гірше, містере Сайрес! Падаємо!
— Останній мішок скинули!
— Як тепер? Піднімаємося?
— Ні!
— Що це? Начебто хвилі хлюпають?
— Під нами море!
— Зовсім близько, футів п’ятсот. Заглушаючи виття бурі, пролунав владний
голос:
— Усе важке за борт!.. Усе кидай! Господи, врятуй пас!
Слова ці пролунали над пустельною широчінню Тихого океану близько четвертої пополудні 23 березня 1865 року.
Напевно, усім ще пам’ятна жахлива буря, що розігралася 1865 року, у пору весняного рівнодення, коли з північного сходу налетів ураган і позначка барометра упала до семисот десяти міліметрів. Ураган лютував без
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
перепочинку 3 18 ДО 26 березня І зробив НСЛИ'К'ЗІІІ спустошення в Америці, у Європі й в Азії, захопивши зону :і;тіші[>игки тисяча вісімсот миль, що простягнулася до екватора плнс.кіс під тридцять п’ятої північної паралелі до сорокової південної паралелі. Зруйновані міста, викорчувані ліси, узбережжя, понищені морськими валами заввишки з гору, викинуті на берег кораблі, що обчислювалися сотнями за зведеннями бюро. Вірите, цілі краї, перетворені на пустелі згубною силою смерчів, які трощили все па своєму шляху, багато тисяч людей, що загинули на суші або поховані у безодні морській, — такі були наслідки цього грізного урагану. Руйнівною силою він перевершив навіть бурі, що завдали жахливих спустошень у Гавані та Гваделупі 25 жовтня 1810 року і 26 липня 1825 року.
Але в березневі дні 1865 року, коли на суші й на морі коїлися такі нещастя, не менш страшна драма розігралася в повітрі, яке стрясала буря:
Справді, урагаїї підхопив повітряну кулю, підкинув її, неначе м’яча, на вершину смерчу і, завертівши разом зі стовпом повітря, помчав зі швидкістю дев’яноста миль1 на годину; куля вовчком оберталася навколо власної осі, начебто потрапила у якийсь повітряний мальстрим2.
Під нижнім обручем сітки повітряної кулі гойдалася плетена гондола, де знаходилися п’ятеро людей, — їх ледве можна було розрізнити в густому тумані, змішаному з водяним пилом, що стояв над поверхнею океану.
Звідки ж нісся цей аеростат, жалюгідна іграшка невблаганної бурі? З якого куточка земної кулі ринувся він у небеса? Безсумнівно, він це міг вирушити в дорогу під час негоди. Але ж ураган не вщухав уже п’ять днів, — його перші ознаки проявилися 18 березня. Були всі підстави припустити, що ця повітряна куля при-мчалася здалеку, тому що вона напевно пролітала не менше двох тисяч миль на добу.
Мандрівники в гондолі не мали можливості встановити, чи велику відстань вони подолали і куди занесло, аеростат, — для цього не було в них жодної віхи. Можливо, воші випробували на собі надзвичайно цікаве явище: линучи па крилах шаленої бурі, вони її не відчували. Куля рухалася далі, а пасажири не помічали ні її обертального руху, ні скаженого переміщений по горизонталі. Очі Дні нічого не розрізняли крізь хмари, що клуботишся під
гондолою. Навколо них усе застилала завіса туману, такого щільного, що вони не могли б сказати — день зараз чи ніч. Жодного відблиску небесних світил, найменшого відлуння земних шумів, хоча б слабкого відгомону ревучого океану не долинало до них серед безмежної пітьми, доки вони летіли на великій висоті. І лише коли куля стрімко полетіла вниз, вони довідалися, що летять над бурхливими хвилями, і зрозуміли, яка небезпека загрожує їм.
Але тільки-но скинули весь вантаж, що мали в гондолі, — запас патронів, зброю і провіант, куля знову піднялася і полетіла на висоті чотирьох тисяч п’ятисот футів. Почувши ревіння моря під гондолою, мандрівники вважали, що вгорі для них менше небезпеки, і без вагань викинули за борт, навіть пайнеобхідніші речі, тому що намагалися всіляко зберегти газ — цю душу свого повітряного корабля, який ніс їх над безоднею океану.
Ніч минула в тривогах, іцо були б смертельними для людей боязкіших. Нарешті, почало світати, і тільки-но розвиднілося, ураган начебто потихшав. 24 березня з раннього ранку з’явилися ознаки близького заспокоєння. На світанку навислі над морем грозові хмари піднялися високо. За кілька годин лійка смерчу розширилася, і стовп його розірвався. Ураган перетворився па «дуже свіжий вітер», тобто швидкість переміщення шарів повітря зменшилася вдвічі. Усе ще, як кажуть моряки, дув «вітер'на три рифи», але розбурхані стихії майже вгамувалися.
