До одинадцятої години ранку небо майже очистилося від хмар, вологе повітря набуло тієї особливої прозорості помітної після того, як пронесеться сильна буря. Здавалося, ураган не забрався геть, па захід, а припинився сам собою. Можливо, коли розірвався стовп смерчу, буря розродилася електричними розрядами, як це буває,іноді з тайфунами в Індійському океані. ■
Але в той же час пасажири повітряної кулі знову помітили, що вони повільно, але безупинно спускаються. Оболонка кулі поступово робилася зібганою, витягувалася, і замість сферичної форми аеростат набув яйцеподібної форми.
До полудня він уже летів над морем па висоті двох тисяч футів. Обсяг кулі дорівнював п’ятдесятьом тисячам кубічних футів; завдяки таким розмірам він і міг так довго протриматися в повітрі, то піднімаючись вгору, то пливучи по горизонталі.
Щоб полегшити вагу гондоли, мандрівники вже1 викинули за борт останні хоч трішки важкі предмети, позбулися невеликого запасу їжі, навіть пожбурляли все, що лежало в них у кишенях; потім один з пасажирів піднявся на нижнім обруч, до якого була прикріплена мотузяна сітка, що захищає оболонку кулі, й спробував щільніше прив’язати нижній клапан аеростата.
Стало зрозуміло, що втримати кулю на висоті вже неможливо, — для цього не вистачало газу.
Отже, всіх очікувала загибель!
Унизу лежав не материк, не острів, а широчінь морська. Ніде не було хоча б клаптика суші, смужки твердої землі, за яку міг би зачепитися якір аеростата.
Навкруги тільки море все ще з незбагненною люттю перекочувало хвилі. Куди пе кинеш оком — скрізь тільки безмежний океан; нещасні аеронавти, хоча й дивилися з великої висоти і могли охопити поглядом простір на сорок миль навколо, не бачили берега. Перед ними розлягалася тільки водна пустеля, безжалісно схльостана ураганом, порита хвилями, — вони неслися, немов дикі коні з розхристаними гривами; гребені лютих валів, що миготіли, здавалися зверху величезною білою сіткою. Не було на видноколі ні землі, ні жодного судна!
Зупинити, будь-що-будь зупинити падіння аеростата, інакше його поглине безодня! Люди, що знаходилися в гондолі, докладали всіх зусиль, щоб щвидше домогтися цього. Але старання їхні залишалися марними — куля опускалася все нижче, разом з тим вітер ніс її з надзвичайною швидкістю в напрямку з північного сходу на південний захід.
Мандрівники опинилися в. жахливому становищі. Сумнівів не залишилося — вони втратили будь-яку владу над аеростатом. Усі їхні спроби ні до чого не призводили. Оболонка повітряної кулі стискалася все більше. Газ виходив з неї, і пе було ніякої можливості втримати його. Спуск помітно прискорювався, до години дня гондолу відокремлювало від поверхні океану тільки шістсот футів. А газу все меншало. Він вільно випаровувався крізь розрив, що з’явився в оболонці кулі.
Викинувши з гондоли все, що там знаходилося, мандрівники змогли протриматися в повітрі кілька зайвих годин. Але це було лише відстрочкою неминучої катастрофи: якщо до ночі не з’явиться на видноколі земля, — і куля й гондола кануть у безодню океану.
Залишалося спробувати тільки один засіб, і мандрівники вдалися до нього, показавши себе людьми енергійними і відважними, кот-
- рим пе раз доводилося дивитися смерті в очі. Ні найменшого нарікання не зірвалося з їхніх вуст. Вони вирішили боротися до останньої хвилини і всіма силами намагатися сповільнити падіння кулі. Гондола являла собою щось на зразок плетеного кошика і, звичайно, пе могла плавати: якби вона впала у воду, відразу б затонула.
До другої години дня аеростат опинився ижс за чотириста футів від поверхні океану..
І тоді пролунав мужній голос — голос людини сміливої, чиє серце не знає страху. Йому озвалися голоси не менш рішучі.
— Все викинули?
— Ні! Залишилося золото — десять тисяч франків!
І негайно важкий мішок полетів в океан.
— Піднялася куля?
— Трохи-трохи. Зараз знову впаде! Що ще можна викинути?
— Нічого!
— Нічого? А гондола?
— Чіпляйтеся всі за сітку. А гондолу у воду!
Дійсно, залишався тільки цей єдиний і останній спосіб полегшити кулю. Мотузки, якими гондола була прив’язана до обруча сітки, перерізали, і тільки-но гондола відірвалася, аеростат піднявся па висоту до двох тисяч футів.
П’ятеро мандрівників видерлися вийде обруча і тепер трималися у вічках сітки, вчепившись за мотузки. Всі п’ятеро дивилися вниз, туди, де ревів океан.
Відомо, якою незвичайною чутливістю відрізняється будь-який аеростат. Зменшіть хоч трохи його вантаж, і куля відразу підніметься вгору. Аеростат, що ширяє у повітрі, своєю чутливістю подібний до математично точних терезів. І цілком зрозуміло; що куля без досить важкої гондоли негайно злетить на значну висоту. Так і сталося в даному випадку.
Але, протримавшись одну мить вгорі, аеростат знову почав спускатися. Газ витікав крізь діру в оболонці, і пошкодження неможливо було усунути.
Мандрівники зробили все, що могли, і тепер уже ніякі сили людські не врятували б їх. Надія була тільки па чудо.
0 четвертій годині дня куля опинилася на висоті всього лише п’ятисот футів від поверхні океану.
