І нова школа — ось вона стоїть серед двору — теж до душі Сергійкові. У класах білі парти й жовті, зелені, блакитні дошки. Вийдеш у коридор — деред тобою стіна із скла, і. небо з хмарами, і дерево, і чагарник; так і здається, що школа пливе серед зелених хвиль, ніби пароплав. А ще найголовніше, найцікавіше — лічильні машини в лабораторіях. Великі й маленькі, схожі на шафи, телевізори й друкарські машинки, вони вітали Сироїжкіна веселим перестуком клавіш, приязно підморгували йому різнокольоровими вічками й добродушно гуділи свою нескінченну пісню. Через ці дуже розумні машини й назва у школи була особлива: юних кібернетиків.
Коли Сироїжкін тільки-но приїхав у новий будинок, записався у сьомий “Б” і ще не бачив цих машин, він сказав батькові:
— Ну, мені пощастило. Конструюватиму робота.
— Робота? — здивувався Павло Антонович. — Це для чого ж?
— Як — для чого! Буде ходити по хліб, мити посуд, готувати обід. Матиму хіба ж такого друга!
— Ну й дружба! — сказав батько. — Мити посуд…
— Але ж це робот, механічний слуга, — відповів Сергійко.
І він ще довго розмірковував про те, які обов’язки можна покласти на робота, поки батько не перебив його:
— Ну, годі фантазувати! Завтра підеш у школу і все узнаєш.
— І ще буде чистити черевики, — пробурчав Сергійко з-під ковдри.
А назавтра Сергій уже забув, що збирався конструювати робота. Після школи він вихорем увірвався в квартиру, кинув у коридорі портфель і, відсапуючись, продекламував:
“А” і “Б” на димарі
Посідали угорі.
“А” упало, “Б” пропало,
Хто лишивсь на димарі?
— От тобі й маєш! — засміявся батько, — Наш кібернетик зробив відкриття. По-моєму, цю задачку вивчають у дитячому садку.
— Гаразд, — сказав Сергійко, — якщо в дитячому садку, тоді розв’яжи її.
— Та ну тебе, Сергійку, облиш! Мені ще аж до ночі сидіти над кресленням.
Павло Антонович пішов було в кімнату, але Сергій вчепився в нього, як кліщ.
— Ні, ти не ухиляйся! Ти скажи, що лишилось на димарі?
— Мабуть, “І”? — Батько стенув плечима.
— От ти міркуєш якраз примітивно, — поважно сказав Сергійко. — Припустимо, “А” — це сажотрус, “Б” — пічник. Якщо вони обоє звалилися, як же могло залишитися “І”? Це не річ, її не можна помацати чи впустити, — Сергій помовчав мить і хитро посміхнувся. — Але ти теж маєш рацію. Раз ти не скинув з димаря “І”, ти його помітив. Отже, це слово несе важливу інформацію. А саме: воно вказує на тісний зв’язок між об’єктом “А” та об’єктом “Б”. Хоч це “І” не предмет, воно існує.
— Мудро, — сказав Павло Антонович, — та ми, здається, один одного зрозуміли.
— А по-моєму, все дуже просто, — вів далі син/— Кожна літера, кожне слово, навіть річ, навіть вітер чи сонце несуть свою інформацію. Ти, наприклад, читаєш газету й дізнаєшся про новини. Я розв’язую задачу, застосовую формули й знаходжу відповіді. Десь у морі капітан веде корабель і дивиться, які хвилі, який вітер. Усі ми діємо однаково: беремо якусь інформацію і працюємо.
Після цієї “вченої” промови батько дійшов несподіваного висновку:
— Виходить, коли ти приносиш трійку й кажеш “я все знав”, треба вірити не твоїм словам, а результату, щоденнику. Дуже мудре правило!
— Ну, тепер у мене не буде жодної трійки, — переконливо сказав Сергій. — Я вивчатиму всі машини.
Батько засміявся, обхопив Сергійка за плечі, закружив по кімнаті:
— Ох ти командир роботів і державна людина! Хочеш вечеряти? Є смачний компот.
— Який там компот! Постривай! Я не сказав найголовнішого. Я ще не вибрав, ким мені бути: програмістом чи монтажником?
Вони розмовляли весь вечір, але так і не вирішили, що ж краще. Сергійко не знав, ким же йому стати: інженером чи математиком? На кого вчитися — на обчислювача-програміста чи на монтажника цих розумних машин?
Якби Сергійко був монтажником, то вже через рік стояв би у білому халаті над кресленнями, власними руками монтував блоки машин — маленькі електронні організми. Захоче — і навчиться складати яку завгодно машину. Автомат для варіння сталі, чи диспетчера самохідних комбайнів, чи довідник для лікаря. Можна й телевізійний апарат, що веде репортаж з космосу, і з дна океану, і з-під землі.
Одна лише незручність непокоїла Сироїжкіна: його білий халат має бути завжди ідеально чистий. Будь-яка порошинка, пушинка, звичайний пил могли зіпсувати під час складання всю машину. А стежити за якимись пушинками й порошинками — це не для Сироїжкіна.
Учні-програмісти проводили шкільні години інакше: на дошці й на папері атакували рівняння й задачі. Адже мовою математики вони мали подавати робочі програми для тих машин, що їх збирали монтажники. Можливо, на перший погляд це було не так цікаво, як створення всемогутніх автоматів, але математики з великим запалом вели бої. Вони ні за що на світі не проміняли б свою зброю — теореми й формули — і дуже пишалися, коли виходили переможцями.
