— І знову ви шоковані! — весело розсміялася ґрафівна. — Ні, ні, це зовсім не те, про що ви подумали. Аж ніяк! Просто одного разу нам з Бланкою обом не спалося, от ми й пробазікали всеньку ніч до самого рання, ділячись своїми секретами… Отоді ми, власне, й здружилися по-справжньому. А Марґарита нафантазувала собі казна-що. Мовляв, ми враз спалахнули одна до одної найніжнішим коханням — так це й причепилося до язика. Насправді ж Марґарита просто ревнує Бланку і знай доймає нас: „Як вам не соромно, кузини! Стидовисько яке!“ І інше в тому ж дусі… — Гелена обурено пирхнула. — Хто б це казав! Сама вона, коли в неї немає хлопців, тягне до себе в ліжко фрейлін, а чого тільки варті її фіглі-міглі з кузиною Анною. Це взагалі бозна-що… — Ґрафівна розгублено замовкла. — Ах, пробачте, друзі! Щось я занадто розговорилася. Я взагалі страшенна базіка. Дайте мені тільки привід, і я вас до смерті заговорю. Боюся, кузене, ви глибоко помиляєтеся щодо моєї скромності… Ну, гаразд. Я прийшла сюди не для того, щоб набридати вам своїм пустим балачками…
— Що ви, принцесо!…
— Ой, припиніть, принце! — відмахнулася Гелена. — Я дуже не люблю лицемірства, хай навіть з ввічливості. Я чудово розумію, що зараз ви хочете залишитися сам на сам з Бланкою, і вона хоче того ж. Тому я не зловживатиму вашою увагою, лише виконаю доручення кузини Араґонської і негайно піду.
— Йдеться про Ізабеллу? — уточнив Філіп, мимоволі червоніючи під ревнивим поглядом Бланки.
Гелена знов усміхнулася, але цього разу в її усмішці не було ні веселощів, ні іронії, ні лукавства — один лише сум.
— Схоже, що в нашій милій королівській компанії назріває гучний скандал, — з серйозним виглядом промовила вона, підібрала край своєї сукні і видобула з пришитої до нижньої спідниці накладної кишені складений в кілька разів аркуш паперу. — Це лист до вас, кузене. Як бачите, він не запечатаний, і я не стану стверджувати, що не читала його.
Філіп в сум’ятті розгорнув листа, написаного дрібним, квапливим почерком і пробіг швидким поглядом його нерівні рядки, що місцями мало не налізали один на одного.
— Carajo![48] — спересердя вилаявся він, такий приголомшений, що навіть не завважив, як покоробило від цього обох дівчат. — Чорти лисі! Пресвята Богородице, спаси нас і помилуй…
Відвівши таким чином душу, Філіп уважно перечитав листа з самого початку:
