— Навіть у папи. — Тут Філіп усміхнувся (трохи сумно, треба визнати). — Мій титул першого принца сприймають всерйоз лише ґасконці, це тішить їхнє самолюбство. А так ніхто не сумнівається, що в короля Робера будуть діти — бо ж йому ще немає двадцяти, а королеві Марії й того менше. Ґалльський престол мені не світить, це всім ясно, і в Святого Престолу немає реальних підстав втручатися в моє особисте життя… Чи майже нема, — додав він, подумавши про свої претензії на родовий майорат. — Але в будь-якому разі наш поміркований папа Павло сто разів подумає, перш ніж оголосить недійсним шлюб, що вже відбувся. — А ми одружимося вже завтра. Шкода, звісно, що я не зможу запросити на весілля всіх друзів, але й зволікати з цим не хочу.

— Чому?

Філіп трохи помовчав, потім відверто признався:

— Через тих самих друзів. Далеко не всі вони будуть в захопленні від того, що я одружуся з тобою. Ернан, певна річ, не заперечуватиме, та й Сімон де Біґор буде радий — адже він закоханий в Амеліну. А от інші, особливо Ґастон… Словом, вони будуть проти.

— Зрозуміло, — похмуро мовила Луїза. — Що ж, незабаром тобі доведеться вислухати їхні заперечення. Можливо, вже сьогодні. До твого відома, твої друзі зараз гостюють у Кастель-Ф’єро.

— Та ну! А хто саме?

— Їх дуже багато. Десь шість, а то й сім десятків.

— Нівроку ж собі! А я про це нічого не знаю. Дивина та й годі… І коли вони прибули?

— Більшість учора ввечері, дехто на день раніше, а сьогодні вранці з’явилося ще кілька гостей.

— Отакої! Ернан напевно щось затіває. А якщо в це замішаний Ґастон…

— Ґраф д’Альбре? Він теж у Кастель-Ф’єро. Учора кузен познайомив нас.

Філіп похитав головою і замислено промовив:

— Дуже цікаво. Що ж замишляють Ернан з Ґастоном?

— Я здогадуюсь. Але тобі не скажу.

— Чому?

— Як я розумію, твої друзі готують тобі подарунок на день народження. Це має стати для тебе сюрпризом… Ой! — раптом похопилася вона. — Адже Ернан знає, де ти!

— Певно ж, знає, — підтвердив Філіп. — Кожен день свого народження я проводжу тут до самого вечора. До того ж Жакомо, безумовно, доповів Ернанові, що залишив тебе зі мною.

— Отже, скоро він має приїхати. — Луїза встала, підібрала з трави свою сукню і стривожено роззирнулася довкруги, неначе десь тут у траві міг ховатися Ернан. — А мені ще хотілося скупатися…

— То йди купайся, — сказав Філіп. — А потім ми поїдемо до Ернана.

Трохи повагавшись, вона згідно кивнула:

— Мабуть, я так і вчиню.

Сором’язливо поглядаючи на Філіпа, Луїза стала знімати з себе рештки вбрання. Філіп із захопленням дивився на неї й самовдоволено всміхався. Він вже мужчина — мужчина з тієї самої миті, коли над озером пролунав крик дівчини, що стала жінкою. І вона задоволена ним як мужчиною. Ще б пак…

Луїза роздяглася догола й забігла в озеро. Вона борсалась у воді, здіймаючи навколо себе бризки, охаючи й повискуючи від задоволення.

Спостерігаючи за нею, Філіп не відразу помітив трьох вершників, що в’їхали на галявину і спішилися за кілька кроків від нього. То були Ернан де Шатоф’єр, Ґастон д’Альбре і ще один його друг — п’ятнадцятирічний Сімон де Біґор, старший син віконта де Біґора, одного з найвпливовіших ґасконських достойників, коннетабля Аквітанії.

— Так, — похмуро мовив Ернан, дивлячись то на Філіпа, то на Луїзу, що сховалася по шию в воді. — Чуло моє серце, нічим добрим це не скінчиться… Ну що ж, друже, мої привітання… гм… з днем твого народження.

— І мої, — з усмішкою додав д’Альбре.

— Я також вітаю тебе, — простодушно сказав Сімон, не завваживши двозначності в словах Ернана й Ґастона.

— Дякую вам, друзі, — збентежено пробурмотів Філіп, а потім у повній розгубленості ляпнув: — Ну, ось ви й приїхали.

— Атож, — кивнув Ернан. — Приїхали. І побачили.

Філіп ще більше розгубився.

— Послухай, Ернане, мені дуже прикро… справді прикро…

— Ах, тобі прикро! — з несподіваною люттю гаркнув Шатоф’єр. — Йому, бачте, прикро! Шкода, сказав вовк, з’ївши овечку, і зронив скупу сльозу над її останками… А бодай тебе покорчило, Філіпе! Сестра моєї покійної матері довірила мені свою дочку, і що ж — на четвертий день перебування під моєю опікою її зваблює мій кращий друг, людина, що мені за брата, чиїй честі я без вагань довірив би невинність рідної сестри… — Тут він осікся і скоса глянув на Ґастона. — Гм-м, щодо невинності сестри я, мабуть, трохи загнув. А проте тобі варто було б спершу подумати, як я до цього поставлюся — з цинічною байдужістю Ґастона, якому глибоко начхати, з ким спить Амеліна, чи…

— Замовкни, Ернане! — різко обірвав його Філіп. — Прошу тебе, не гарячкуй. Я визнаю, що вчинив негарно, я трохи поквапився, але й ти зрозумій мене — я просто не міг чекати.

Ернан здивовано моргнув:

— Чого чекати?

— Весілля, певна річ.

У відповідь на цю заяву три пари очей — сині Ґастона, сталево-сірі Ернана і темно-карі Сімона — з мовчазним здивуванням втупились у нього.

— Повтори, що ти сказав, — хрипко промовив Ернан, ледве стримуючи раптовий напад кашлю.

— Я хочу одружитися з твоєю кузиною, — незворушно відповів Філіп.

Ернан не витримав і зайшовся гучним кашлем.

Перейти на страницу:

Похожие книги