— Навіть у папи. — Тут Філіп усміхнувся (трохи сумно, треба визнати). — Мій титул першого принца сприймають всерйоз лише ґасконці, це тішить їхнє самолюбство. А так ніхто не сумнівається, що в короля Робера будуть діти — бо ж йому ще немає двадцяти, а королеві Марії й того менше. Ґалльський престол мені не світить, це всім ясно, і в Святого Престолу немає реальних підстав втручатися в моє особисте життя… Чи майже нема, — додав він, подумавши про свої претензії на родовий майорат. — Але в будь-якому разі наш поміркований папа Павло сто разів подумає, перш ніж оголосить недійсним шлюб, що вже відбувся. — А ми одружимося вже завтра. Шкода, звісно, що я не зможу запросити на весілля всіх друзів, але й зволікати з цим не хочу.
— Чому?
Філіп трохи помовчав, потім відверто признався:
— Через тих самих друзів. Далеко не всі вони будуть в захопленні від того, що я одружуся з тобою. Ернан, певна річ, не заперечуватиме, та й Сімон де Біґор буде радий — адже він закоханий в Амеліну. А от інші, особливо Ґастон… Словом, вони будуть проти.
— Зрозуміло, — похмуро мовила Луїза. — Що ж, незабаром тобі доведеться вислухати їхні заперечення. Можливо, вже сьогодні. До твого відома, твої друзі зараз гостюють у Кастель-Ф’єро.
— Та ну! А хто саме?
— Їх дуже багато. Десь шість, а то й сім десятків.
— Нівроку ж собі! А я про це нічого не знаю. Дивина та й годі… І коли вони прибули?
— Більшість учора ввечері, дехто на день раніше, а сьогодні вранці з’явилося ще кілька гостей.
— Отакої! Ернан напевно щось затіває. А якщо в це замішаний Ґастон…
— Ґраф д’Альбре? Він теж у Кастель-Ф’єро. Учора кузен познайомив нас.
Філіп похитав головою і замислено промовив:
— Дуже цікаво. Що ж замишляють Ернан з Ґастоном?
— Я здогадуюсь. Але тобі не скажу.
— Чому?
— Як я розумію, твої друзі готують тобі подарунок на день народження. Це має стати для тебе сюрпризом… Ой! — раптом похопилася вона. — Адже Ернан знає, де ти!
— Певно ж, знає, — підтвердив Філіп. — Кожен день свого народження я проводжу тут до самого вечора. До того ж Жакомо, безумовно, доповів Ернанові, що залишив тебе зі мною.
— Отже, скоро він має приїхати. — Луїза встала, підібрала з трави свою сукню і стривожено роззирнулася довкруги, неначе десь тут у траві міг ховатися Ернан. — А мені ще хотілося скупатися…
— То йди купайся, — сказав Філіп. — А потім ми поїдемо до Ернана.
Трохи повагавшись, вона згідно кивнула:
— Мабуть, я так і вчиню.
Сором’язливо поглядаючи на Філіпа, Луїза стала знімати з себе рештки вбрання. Філіп із захопленням дивився на неї й самовдоволено всміхався. Він вже мужчина — мужчина з тієї самої миті, коли над озером пролунав крик дівчини, що стала жінкою. І вона задоволена ним як мужчиною. Ще б пак…
Луїза роздяглася догола й забігла в озеро. Вона борсалась у воді, здіймаючи навколо себе бризки, охаючи й повискуючи від задоволення.
Спостерігаючи за нею, Філіп не відразу помітив трьох вершників, що в’їхали на галявину і спішилися за кілька кроків від нього. То були Ернан де Шатоф’єр, Ґастон д’Альбре і ще один його друг — п’ятнадцятирічний Сімон де Біґор, старший син віконта де Біґора, одного з найвпливовіших ґасконських достойників, коннетабля Аквітанії.
— Так, — похмуро мовив Ернан, дивлячись то на Філіпа, то на Луїзу, що сховалася по шию в воді. — Чуло моє серце, нічим добрим це не скінчиться… Ну що ж, друже, мої привітання… гм… з днем твого народження.
— І мої, — з усмішкою додав д’Альбре.
— Я також вітаю тебе, — простодушно сказав Сімон, не завваживши двозначності в словах Ернана й Ґастона.
— Дякую вам, друзі, — збентежено пробурмотів Філіп, а потім у повній розгубленості ляпнув: — Ну, ось ви й приїхали.
— Атож, — кивнув Ернан. — Приїхали. І побачили.
Філіп ще більше розгубився.
— Послухай, Ернане, мені дуже прикро… справді прикро…
— Ах, тобі прикро! — з несподіваною люттю гаркнув Шатоф’єр. — Йому, бачте, прикро! Шкода, сказав вовк, з’ївши овечку, і зронив скупу сльозу над її останками… А бодай тебе покорчило, Філіпе! Сестра моєї покійної матері довірила мені свою дочку, і що ж — на четвертий день перебування під моєю опікою її зваблює мій кращий друг, людина, що мені за брата, чиїй честі я без вагань довірив би невинність рідної сестри… — Тут він осікся і скоса глянув на Ґастона. — Гм-м, щодо невинності сестри я, мабуть, трохи загнув. А проте тобі варто було б спершу подумати, як я до цього поставлюся — з цинічною байдужістю Ґастона, якому глибоко начхати, з ким спить Амеліна, чи…
— Замовкни, Ернане! — різко обірвав його Філіп. — Прошу тебе, не гарячкуй. Я визнаю, що вчинив негарно, я трохи поквапився, але й ти зрозумій мене — я просто не міг чекати.
Ернан здивовано моргнув:
— Чого чекати?
— Весілля, певна річ.
У відповідь на цю заяву три пари очей — сині Ґастона, сталево-сірі Ернана і темно-карі Сімона — з мовчазним здивуванням втупились у нього.
— Повтори, що ти сказав, — хрипко промовив Ернан, ледве стримуючи раптовий напад кашлю.
— Я хочу одружитися з твоєю кузиною, — незворушно відповів Філіп.
Ернан не витримав і зайшовся гучним кашлем.
