– І, треба гадати, зроблено вже після вбивства Бородатого і господаря явочної квартири, – вставив Лежнєв. – Звідси висновок: записку було написано заздалегідь. Убивця знав, що зустрінеться з Бородатим, та, очевидно, сподівався зустрітися з ним наодинці. Можливо, він хотів десь спровадити господаря, а коли це не вдалося, вбив обох і дописав ці слова. Бородатий добре знав цю людину, бо інакше він не дався б, щоб його вбили. Впоратися з ним було не так просто.
– Василю Тимофійовичу, ви згадували, що Бородатий узявся викрити провокатора на прізвисько «Привид», – озвався Винник, – і що він сподівався розшукати його серед підпільників, з якими зустрічався на тій квартирі.
– Я певен, що Бородатого і діда Ярощука убив «Привид», – сказав Лежнєв. – Не зовсім зрозуміло, навіщо, фабрикуючи передсмертну записку, він підписав її своєю абверівською кличкою і тим самим ніби підкреслив свою провокаторську діяльність.
– Це можна пояснити, – мовив Винник. – Знаючи, що Вукалович провалився, і гадаючи, що Дробот почне дошукуватися до коріння грудневої зради, «Привид» вирішив звалити всю вину на Бородатого і тим самим застрахувати себе од провалу.
– Проте кличку «Привид» абверівці лишили за ним, – сказав Лежнєв. – Але після смерті Бородатого він наче крізь землю провалився. І виринув тільки через двадцять п’ять років… Давайте подумаємо. Бородатого вбили в липні сорок третього року, Сосновське визволили в грудні. Не віриться, що полковник Улінгер протягом цього ласу не використав «Привида». В другій половині літа і восени сорок третього Улінгеру було не до «Привида» – під ним тоді земля горіла. Навряд чи міг він законсервувати такого агента, як «Привид». Безумовно, використовував його і далі. Але як? Сідайте, Борисе Леонідовичу. Це питання треба добре обмізкувати. В мене є один документ, який нам з Наталією Сергіївною позичив Бадюк, – цей журналіст збирає матеріали з історії сосновсько-русанівського підпілля. – Лежнєв дістав із столу документ, подав його Наталі. – Оригінал написано німецькою мовою, я переклав його. Наталю Сергіївно, будь ласка, прочитайте.
Наталя поклала перед собою документ і почала читати:
«Рейхсфюрер СС.
Президент імперського банку.
Таємно. Надзвичайно важливо.
Усім органам і керівним інстанціям поліції безпеки та СД. Командуванню військ СС і фельджандармерії.
Негайно вручити цю телеграму начальникам, командирам та їхнім заступникам.
Попереджаємо про особисту відповідальність за порушення відомого вам порядку реквізиції і конфіскації золота, коштовностей, валюти, девіз.
Поліції безпеки встановити контроль за порядком вилучення, оцінки, опису і пересилки в Рейхсбанк перерахованих предметів. У прифронтовій смузі такий контроль покладається на фельджандармерію.
Копії описів посилати VI Управлінню СД до відома.
Посадових осіб, незалежно від їхніх рангів, мотивів і мети, яку вони переслідували, за порушення цієї вказівки притягати до кримінальної відповідальності і повідомляти про це III Управлінню СД (гестапо).
Гіммлер
Шахт
Берлін. 30 вересня 1943 року».
Коли Наталя закінчила читати, Лежнєв сказав:
– У жовтні сорок третього року полковника Улінгера звинуватили в порушенні цієї вказівки, і поліція безпеки арештувала його. Згодом йому пощастило якось викрутитись, але гестапо мало підстави для арешту. Тепер згадаймо, що «Привид» був особливо довіреним агентом Улінгера.
– Звідси можна вробити висновок… – почав було Винник та Лежнєв перебив його:
– Знаєте що, Борисе Леонідовичу, давайте поки що утримаємось од висновків. Перед вашим приходом я розповідав Наталі Сергіївні про її батька – Оскара Фріснера. Чули про такого?
– Полковник Кулінич якось розповідав.
