Під час цієї промови К. міркував, чи треба йому знімати піджак, зрештою він подумав, що, не знявши, він тут не всидить, тож скинув піджак і поклав його собі на коліна, щоб одягнути знову, коли скінчиться розмова. Тільки-но він роздягнувсь, як одна з дівчат закричала: «Він уже скинув піджака!» — і стало чути, як обидві дівчинки прилипли до шпарин, аби навіч побачити видовище.
— Дівчатка гадають, — взявся пояснювати художник, — що я вас малюватиму і через те ви роздягаєтесь.
— Угу, — мовив К., трохи розвеселившись, бо почувався не набагато краще, ніж доти, дарма що сидів тепер у самій сорочці. Майже незадоволено він запитав: — А як, ви кажете, називаються ще дві можливості? — К. уже забув ті терміни.
— Начебто виправдання й затягування справи, — відповів художник. — Тільки від вас залежить, що ви оберете. Завдяки моїй допомозі можна скористатись або тим, або тим способом, хоч тут, звичайно, є свої труднощі, різниця полягає лиш у тому, що начебто виправдання вимагає великих, але недовгих зусиль, а затягування справи — набагато менших, зате тривалих. Спершу я розповім про начебто виправдання. Якщо ви оберете його, я напишу на аркуші паперу підтвердження вашої невинності. Текст такого підтвердження цілком незбагненний, він дістався мені ще від батька. З цим підтвердженням я оббігаю всіх знайомих мені суддів. А почну, певне, з того, що сьогодні ввечері подам це підтвердження судді, якого тепер малюю, він має прийти на засідання. Я покажу йому підтвердження, поясню, що ви невинні, й поручуся за вашу невинність. Це буде не якась формальна порука, а справжня порука з тягарем відповідальності. — У погляді художника проступав докір, що К. хоче накинути йому цей тягар.
— Ви дуже люб’язні, — мовив К. — А суддя не може повірити вам і виправдати мене все ж по-справжньому?
— Таж я вже казав вам, — відповів художник. — Зрештою, взагалі нема певності, що мені хтось повірить, чимало суддів, скажімо, вимагатимуть, щоб я сам привів вас до них. Тоді ви повинні коли-небудь піти зі мною. А втім, у таких випадках справа наполовину вже виграна, надто тому, що перед тим я дам вам докладні настанови, як поводитись у того або того судді. Набагато гірша ситуація з суддями, що — іноді трапляється й таке — одразу проганяють мене. Якщо після численних спроб, коли я докладатиму всіх зусиль, мені нічого не вдасться, від таких суддів ми будемо змушені відмовитись. Але тут нема чого хвилюватися, бо окремий суддя нічого не вирішує. Коли я на своєму підтвердженні зберу достатню кількість суддівських підписів, я піду з ним до того судді, що саме провадить ваш процес. Може статися, що й він підпише підтвердження, тоді все посуватиметься набагато швидше, ніж за інших обставин. Загалом тоді вже майже не буде перешкод, для звинуваченого — то пора найкращих сподівань. Хоч як дивно, а правда: люди на цьому етапі почуваються набагато впевненіше, ніж після виправдання. Великих зусиль тоді вже й не треба докладати. Суддя, маючи на руках підтвердження, завірене підписами багатьох суддів, може безтурботно оголошувати виправдальний вирок, і він, безперечно, але, звичайно, після виконання різних формальностей, таки виправдає звинуваченого, щоб догодити мені та решті своїх знайомих. Тоді правосуддя відпускає вас і ви вільні.
— Тоді я буду вільний, — протягнув, наче вагаючись, К.
