Юсуфом нареклась троянда у садочку,Вказавши на свою барвисту оторочку.«Що ж, покажи тоді його прикмету в себе!»«Глянь, — каже, — на мою розтерзану сорочку!»246З вином і милою в руїнах жить, не знатиНадії на той світ, ані страху відплати!Від чотирьох стихій звільнившись, віддали миВ заставу за вино і душу, й тіло, й шати!247Усе, що в світі є, пуста мана.Той не аріф*, кому це новина.Звільнись од мудрувань, присядь із нами,Веселим будь і не цурайсь вина!
* Мудрець.
248З істоти нашої ти чудо-всесвіт вилив.Ми помилялися, де сам ти нас обмилив.Я кращим, аніж є, зробитися не можу,Бо ти таким мене в своєму тиглі вилив.249Я б за старе вино не взяв нову державу!Воно єдине путь тобі покаже праву.Цей жбан — коштовніший за царство Ферідуна,А черепок його — за Кай-Хосрова славу!250Чи знаєте, чому, як тьма тікає пріч,Звучить невесело ранковий півня клич?У Дзеркалі зорі він бачить, як даремноМинає ще одна неповоротна ніч.251Серед невігласів, упевнених, що путьЗнання правдивого лиш їм відкрита, будьОслом, як і вони, бо довговухі суддіУсіх, хто не осли, кафірами зовуть.252Цей глек, як і мене, колись любов проймала,В кайдани кучерів розкішних завдавала.Ця ручка, що її ти бачиш біля шийки, —Рука, що дівчину за шию обіймала.253Я прагну свіжості рожевоюних щік,Томлюсь, побачивши лози прозорий сік,В усьому сущому волію частку мати,До того, як у прах я повернусь навік.254Хайяме, ти хмільний щодня бредеш — радій же!З місяцевидою ти річ ведеш — радій же!Все, що на світі є, спадає в небуття!Ти міг би прахом буть, а ти живеш — радій же!255Пий, поки сила є, душею не болій!Не згадуй давнього, відмовся від надій!Із цього захистку хвилинного в дорогуЙ зерна ячмінного не візьме багатій!256Хай буде радістю тобі хвилина кожна!На трон утіхи сядь! Навіщо ця побожнаДанина Небові — гріхи й покути? ТребаОд світу брати все, що тільки взяти можна!257Я спав — і от мудрець мені у сні прорік:«Немає радощів для заспаних повік!Соннивче, ти забув, що сон — подоба смерті?Збудись, бо прийде час — і ти заснеш навік!»258Чи й далі житимеш серед турботи й нуди,Добро стягаючи, щоб вік прожить, як люди?Наповни келиха! Хто зна, чи встигнеш зновуПовітря видихнуть, що увібрав у груди?259Творець, благослови мене добром твоїм,Щоб я не дякував за той кусок, що їм,Дурному й підлому! Щоб був я завжди п'яний,Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!260Тюльпани та троянди пурпурові —Тим пурпурові, що зросли із кровіМужів великих. А ота фіалкаІз ока дівчини зросла в діброві.261
