Як тільки ранок прожене пітьму,Я знову келих із вином візьму.Відомо, що в вині є гіркота…Це значить: істина сама в ньому.262Душі жалобного не накидай убрання,Із книги радості не припиняй читання,Пий келихом вино, сповняй свої бажання,Бо може статися, що мить оця — остання.263На Долю нетривку не покладай надійI Часу гострий меч розпізнавати вмій!Халву, що покладе тобі Фортуна в рота,Ковтать не поспішай, бо є отрута в ній.264Цей караван-сарай із парою ворітГотує муки нам і квапить наш відхід.Щасливий тільки той, хто не прийшов на землю,Блаженний тільки той, хто не родивсь на світ.265Пожалься, Господи, душі, що потерпаєВ полоні давньому, звідкіль путі немає!Ніг, що самі несуть мене в полон, пожалься!На руку згляньсь мою, що піали шукає!266Не слухай голосу продажного піїти,Будь там, де п'ють вино, де є красуні й квіти!Один по одному ідуть у безвість люди —Й немає жодного, хто б повернувся звідти.267О раб семи планет і чотирьох стихій,Що вічно трусишся в пропасниці лихій!Зречися радості! На цім розпутті спрагиПро поворот назад і думати не смій!268І грудочка землі, й пилиночка малаБули частинами прекрасного чола.Легенько ж куряву стирай з лиця красуні,Бо й курява колись красунею була.269На жбан, з якого п'є поденщина проста,Пішла султана плоть, дастура кров свята,А на коновочку, з якої п'ють гуляки, —Щока опиуса і дівчини уста.270Так мало радості в цьому земному колі!Тож не схиляй чола, будь весел і в неволі!Тримайся з мудрими, бо й сам ти тільки легіт,Вода, вогонь та пил, що віється у полі.271Іде життя моє безрадісно і вбого,Роблю без виробу й не зароблю нічого.Спасибі Вишньому, що хоч біди та злиднівНам не доводиться випрохувать ні в кого.272Одні по кручах бід усе життя блукаютьI хто вирішує всі справи їх — не знають.А ці вишукують нагоду лиш — і потімУсе доконують, що загодя рішають.273Аж поки з бідними біди не наберешсяI кров'ю власною не раз, не два заллєшся,Добра не діждешся… Не діждешся, хіба що,Немов закоханий, ти сам себе зречешся.274Коли нова весна вбере долини дно,О люба, міркою хай цідять нам вино!На пекло, гурій, рай не дуже розраховуй,Адже у нас про них говорять не в одно.275Коли у мудрого є тайна будь-яка,Хай в серці криється у нього, як Анкá*.З малої рісочки стає перлина в мушлі,Коли глибінь її оточує морська.
* Казковий птах.
276Я тільки й знаю, що знання шукаю,В найглибші таємниці проникаю.Я думаю вже сімдесят два роки —I бачу, що нічого я не знаю.277
