Я прожогом майнула назад і притулилася спиною до стіни. Шарлотта якраз вийшла з Драконячої зали, а за нею, схопивши її за руку, вибіг Ґідеон. Сподіваюся, вони мене не помітили.
— Як це все страшенно неприємно і принизливо, — сказала Шарлотта.
— Ні в якому разі. Це ж не твоя вина. — Як м'яко і приязно міг звучати його голос!
Шарлотта була невтішна.
— Фантомні симптоми! Я готова була провалитися крізь землю. Я справді вірила, що до цього дійде будь-якої миті…
— Але я на твоєму місці думав би точно так же, — мовив Ґідеон. — Твоя тітка, мабуть, не при своєму розумі — стільки років мовчати! А твою кузину можна тільки пожаліти.
— Ти так гадаєш?
— Подумай сама! Як вона впорається? Вона поняття зеленого не має… Як вона зможе надолужити все те, що ми вивчили за десять років?
— Так, бідолашна Ґвендолін, — сказала Шарлотта, але це аж ніяк не прозвучало співчутливо. — Але в неї є і свої переваги.
Ах, це дуже мило!
— Гигикати з подружкою, писати есемески, тарабанити напам'ять списки акторів із фільмів — усе це вона справді вміє дійсно добре.
Ні, зовсім не мило.
Я обережно визирнула з-за рогу.
— Так, — відповів Гідеон, — побачивши її, я так і подумав. Проте мені таки тебе бракуватиме — наприклад, на уроках фехтування.
Шарлотта зітхнула.
— Нам було весело, правда?
— Авжеж. Але ти подумай, які тепер перед тобою відкриваються перспективи, Шарлотто! Я тобі заздрю! Ти тепер вільна і можеш робити що заманеться!
— Я ніколи не хотіла нічого іншого!
— Так, бо в тебе не було вибору! — мовив Ґідеон. — Але тепер перед тобою відкритий увесь світ: ти можеш вчитися за кордоном, мандрувати світами, тоді як я не можу поїхати від цього клятого… хронографа більше ніж на один день і приречений проводити ночі в 1953 році… Повір, я б, ні секунди не вагаючись, помінявся місцями з тобою!
Двері в Драконячу залу знову відчинилися, і звідти вийшли леді Аріста з тіткою Ґлендою. Я швидко сховалася назад за ріг.
— Ну нічого, прийде і на пса колись зима, — процідила тітка Ґленда.
— Ґлендо, будь ласка! Ми ж одна сім'я! — відповіла леді Аріста. — Нам треба триматися разом.
— Скажи це краще Ґрейс, — відреагувала тітка Ґленда. — Це вона загнала нас усіх на слизьке.
— Я проведу вас до автомобіля, — мовив Ґідеон.
От підлабузник!
Я дочекалася, поки їхні кроки не стихли ген-ген, а потім наважилася вийти зі своєї схованки. Леді Аріста була все ще тут, вона втомлено терла пальцем лоба. Вона раптом різко постаріла і прибрала інакшого вигляду, ніж зазвичай. Здавалося, що їй відмовила вся її балетна дисципліна і що навіть риси її обличчя попереплутувалися. Мені аж стало її шкода.
— Привіт, — тихо сказала я. — Все гаразд?
Вона негайно випросталася. Здавалося, що всі проковтнуті аршини знову стали на свої місця й увійшли у свої зачепи.
— Це ти? — перепитала вона. Її гострий погляд завмер на моїй блузці. — Це що, пляма? Дитя, тобі треба-таки навчитися приділяти більше уваги своєму зовнішньому вигляду!
