— Граф буде, звичайно, щиро радий познайомитися з тобою, Ґвендолін, — сказав містер Джордж, не звертаючи уваги на мамині слова. — Рубін, дванадцятий, останній із кола. Це буде урочистий момент, коли ви вийдете одне до одного!
Усі подивилися на неї.
— Ґрейс! — мовила бабуся. — Тільки не починай знову!
— Ні! — повторила мама. — Будь ласка! Нащо йому з нею знайомитися?! Йому буде досить, що її кров завершить коло.
— Хай там як, але я не хочу, щоб Ґвендолін із ним знайомилася, — відповіла мама. — Це моя умова. Ґідеон може взяти все на себе.
— Ви не маєте права приймати рішення щодо цього, — сказав містер де Віллерз, а доктор Вайт вигукнув:
— Але вона має рацію! Нікому не піде на користь, якщо ми втягнемо в справу цю дівчину, — зауважив Ґідеон. — Я розповім графу про те, що трапилось, і впевнений, що він буде тієї ж таки думки, що і я.
— Він у будь-якому випадку захоче на неї подивитися, щоб скласти власну думку, — заперечив Фальк де Віллерз. — Їй це нічим не загрожує, навіть домівку не доведеться залишати.
— Місіс Шеферд, я вас запевняю, що з Ґвендолін нічого не трапиться, — сказав містер Джордж. — Ваша думка про графа базується, ймовірно, на упередженнях, розвіяти які для нас було б великою радістю.
— Боюся, що ви зламаєте на цьому зуби.
— Звісно, ти хочеш нам пояснити, з яких таких причин ти відкидаєш графа — людину, яку ти жодного разу в житті не бачила, люба Ґрейс, — зауважив містер де Віллерз.
Мама стиснула губи.
— Ми слухаємо! — гаркнув містер де Віллерз.
Мама мовчала.
— У мене просто… таке відчуття… — прошепотіла вона нарешті.
Містер де Віллерз цинічно посміхнувся.
— Нічого не можу з собою вдіяти, Ґрейс, але мені вже давно здається, що ти від нас щось приховуєш. Чого ти боїшся?
— Хто такий взагалі цей граф і чому мені не слід з ним знайомитися? — запитала я.
— Бо у твоєї матері
— Граф Сен-Жермен — п'ятий із дванадцяти мандрівників у часі, Ґвендолін, — пояснив містер Джордж. — Ти вже бачила в архіві його портрет. Це він перший зрозумів призначення хронографа і розшифрував старовинні тексти. Він не тільки з'ясував, як можна за допомогою хронографа перескочити в будь-який день будь-якого року на свій розсуд, але він також відкрив і таємницю, заховану за іншою таємницею.
— Щодо тлумачення старовинних текстів граф завдячує таким відомим людям, як Раймунд Луллій[25], Аґріппа з Неттесгайма[26], Джон Колет[27], Генрі Дрейпер[28], Саймон Форман[29], Семюель Гартліб[30], Кенелм Діґбі[31], Джон Волліс[32], — сказав містер де Віллерз.
Жодне з імен я не чула навіть краєчком вуха.
— Жодне з імен вона не чула навіть краєчком вуха, — вшпигнув Гідеон.
О Боже! Він що, може читати думки? На той випадок, якщо справді, я глянула на нього, мов кислицю з'їла, і подумала щосили:
Він відвів погляд.
— Але Ісаак Ньютон помер 1727 року. Як він міг стати одним із Вартових? — Я сама здивувалась, як мені це спало на думку. Леслі розповіла мені про це вчора по телефону, і якимось дивом ця інформація закріпилася в моєму мозку. Я аж ніяк не була такою вже тупою, як стверджував цей Ґідеон.
— Справді, — мовив містер Джордж і посміхнувся. — Це одна з переваг мандрівника в часі. Можна вибирати собі друзів навіть у минулому.
— А що це за таємниця, захована за іншою таємницею? — запитала я.
— Таємниця Дванадцяти відкриється тоді, коли кров усіх дванадцяти мандрівників буде заведено в хронограф, — урочисто мовив містер Джордж. — Тому потрібно замкнути коло. Це непересічне завдання, яке треба виконати.
— Але я ж остання з дванадцяти! На мені коло мало б замкнутися!
— Так воно й було б, — відповів доктор Вайт. — Якби сімнадцять років тому твоїй кузині Люсі не спало на думку поцупити хронограф.
— Хронограф украв
Містер де Віллерз підніс руку.
— Так-так, скажімо просто, вони вдвох його поцупили. Двоє заблуканих дітей… Були знищені плоди п'ятивікової роботи. Місія практично провалена, і заповідане графом Сен-Жерменом втрачено майже навік.
— Заповідане — це і є таємниця?
