— Ох! — промовила я вражено. Хто б міг подумати, що диванна оббивка виглядатиме так дивовижно? І я в ній теж! Який граційний у мене стан, які сині очі! Ех! Тільки декольте було наче в оперної співачки: мало не тріщало.
— Тут ще будуть
— У мене буде перука?
— Ні, — кинула мадам Россіні. — Ти юна дівчина, і зустріч відбудеться за білого дня. Буде досить, якщо ти
Мадам Россіні накрутила мені волосся на плойку, потім спритно скріпила кучері спереду шпильками, а ззаду опустила на плечі м'якими локонами. Я подивилася в дзеркало і знетямилася від захвату. Мені мимоволі згадалася костюмована вечірка, яку торік влаштовувала Синтія. Я не придумала нічого кращого, як переодягтися автобусною зупинкою, і до кінця вечора мені хотілося саму себе прибити козирком, бо кожен вважав, що неодмінно має запитати мене про маршрут і розклад.
Ха! Знала б я тоді мадам Россіні! Точно була б зіркою вечора!
Я ще раз захоплено крутнулася перед дзеркалом, але де й подівся захват, коли до мене ззаду знову підступила мадам Россіні й надягла на мене «капелюжок». Це було велетенське страховище з соломки, пір'я і блакитних стрічок, і, як на мене, воно геть знищувало всю красу. Я спробувала вмовити мадам Россіні обійтися без капелюшка, але вона була невблаганна.
— Без капелюшка — ні, це було б
Я витягла з кишені шкільної куртки мобільник.
— Але ви можете зробити хоча б одну фотографію — без капелюшка?
Мадам Россіні засміялася.
— Bien sur[35], моя люба!
Я стала в позу, і мадам Россіні наклацала щонайменше десятки три світлин, усіма сторонами, деякі навіть у капелюшку. Леслі матиме над чим поскалити зуби.
— Так, і зараз я повідомлю нагору, що ти готова рушати. Чекай тут і капелюшок більше не чіпай! Він сидить ідеально.
— Авжеж, мадам Россіні, — слухняно сказала я.
Щойно вона вийшла з кімнати, я швиденько набрала номер Леслі й відправила їй кілька есемесок зі світлинами в капелюшку. За чотирнадцять секунд вона перетелефонувала. Слава Богу, зв'язок в ательє мадам Россіні був бездоганний.
— Я сиджу в автобусі, — закричала Леслі мені у вухо. — Але олівець і блокнот у мене напоготові. Ти тільки голосніше говори, поруч зі мною сидять два глухеньких індуси і про щось балакають, причому не мовою жестів!
Я миттю виклала все, що сталось, і спробувала швидко пояснити Леслі, де я перебуваю і що сказала мені мама. Хоча говорила я без ладу і складу, Леслі начебто все вхопила. Вона говорила по черзі «Відпад!» і «Ти ж там пильнуй!». Коли я описала їй Ґідеона (вона хотіла знати будь-яку дрібницю), вона мовила:
— Ну, я не вважаю довге волосся таким уже страшним.
Воно
— Пусте. Він чванько й зазнайко. До того ж він закоханий у Шарлотту. Ти записала про
— Так, я все записала. Щойно приїду додому, зараз же полізу в інтернет. Граф Сен-Жермен — чого це ім'я здається мені знайомим? Може, я його знаю з якогось фільму? Ні, то був граф Монте-Крісто…
— А що, коли він справді вміє читати думки?
— Ти тоді просто починай думати про щось нешкідливе. Або рахуй від тисячі до нуля. Через вісім. Тоді точно ні про що інше більше не думатимеш.
— Вони можуть прийти будь-якої миті. Я тоді відразу покладу слухавку. Ага, глянь ще, будь ласка, чи знайдеш ти що-небудь про маленького хлопчика на ім'я Роберт Вайт, який вісімнадцять років тому потонув у ставочку.
— Записала, — кинула Леслі. — Ой, це все просто відпад. Нам би озброїти тебе кнопковим ножем або газовим балончиком. Знаєш що? Прихопи принаймні мобільник.
Я подріботіла до дверей і обережно визирнула в коридор.
— У минуле? Ти думаєш, я зможу тобі звідти зателефонувати?
— Нісенітниця! Але ти зможеш зробити світлини, які нам допоможуть. О, і мені дуже хочеться мати бодай одненький портрет цього Ґідеона. Якщо можна, з вухами. Вуха можуть багато чого сказати про людину. Особливо пипки.
Почулися кроки. Я тихо зачинила двері.
— Все, вони йдуть. Бувай, Леслі.
— Ти ж там пильнуй, — встигла ще сказати мені Леслі, перш ніж я поклала слухавку й опустила її в декольте своєї сукні. Невеличка порожнина між грудьми наче була зроблена для телефону. Цікаво, що там колись ховали дами? Пляшечки з отрутами, револьвери (малесенькі), любовні цидулки?
