Млявий сміх почувся з аудиторії, коли їхнього пихатого товариша було публічно осміяно. Почервонівши, Едвард схопив дерев’яне відерце зі столика з інструментами і поставив на підлогу, щоб упіймати до нього кишки, які випадали з розрізу.
— Над кишечником, — сказав доктор С’ювол, — є оболонка з тканини, яка називається сальник. Я щойно її розрізав, демонструючи кишки, які, як ви можете бачити, зараз звисають з черева. Старші джентльмени, особливо ті, хто не відмовляє собі у задоволенні добряче підкріпитися, мають сальник, ущільнений товстим шаром жиру. Але цей взірець молодої жінки ущільнення не має, — він підняв майже прозорий сальник і тримав його скривавленими руками, щоб аудиторія мала можливість його роздивитися. Потім він перехилився через стіл і жбурнув слизьку масу у відерце. Вона впала зі сплеском.
— Далі я приберу кишки, які не дають нам змоги роздивитися внутрішні органи. У той час, як будь-який м’ясник, що забиває корів чи коней, добре знає про значну кількість кишок, нові студенти, які асистують мені на розтинах, часто дивуються, коли бачать їх уперше. Передовсім я зроблю резекцію тонкої кишки, відрізавши її на рівні пілоричного з’єднання, де закінчується шлунок...
Він нахилився зі скальпелем, і його рука піднялась, тримаючи відрізаний кінець кишки. Він кинув його на край столу, і кінець зісковзнув униз, а Едвард упіймав його голими руками раніше, ніж той ляпнувся на підлогу. З огидою швидко кинув край кишки у відерце.
— Тепер я відріжу його з іншого боку, де тонка кишка переходить у товсту — біля ілеоцекального з’єднання.
І знову доктор С’ювол занурив скальпель. Потім розпрямився, тримаючи інший кінець кишки.
— Щоб показати диво людської системи травлення, я б попросив свого асистента взяти цей край тонкої кишки і пронести його проходом, щоб усі могли побачити його довжину.
Едвард, вагаючись, дивився у бридке відерце. Скривившись, він поліз у масу нутрощів і витяг потрібний край.
— Продовжуйте, містере Кінгстон. До кінця залу.
Едвард вирушив центральним проходом, стискаючи кінець кишки. Норріс почув мерзенний сморід тельбухів і побачив, як студент, що сидів біля проходу, замахав рукою біля носа, щоб відігнати запах. А Едвард усе ще крокував проходом і тягнув за собою кишку, як смердючий канат, аж доки вона нарешті не піднялася з підлоги, пружно натягнувшись. З неї капало на підлогу.
— Дивіться, яка довжина, — вигукнув доктор С’ювол. — Тут метрів шість. Шість метрів, джентльмени! І це лише тонка кишка. А є ще і товста. Кожен з вас без винятку має в животі найбільш дивовижний з органів. Подумайте про це, сидячи тут і перетравлюючи свій сніданок. Не має значення, яке ваше становище в суспільстві, багаті ви чи бідні, старі чи молоді — усередині ваших животів ви всі такі самі, як будь— який інший чоловік.
«Або жінка», — подумав Норріс, дивлячись не на органи, а на екземпляр, з якого витягли нутрощі. Навіть така красуня може бути перетворена на відерце тельбухів. А де ж серед них душа?
— Містере Кінгстон, ви можете повертатись на сцену, а кишка може повертатись у цеберко. Далі ми подивимось, які на вигляд серце та легені, що ховаються у грудях, — доктор С’ювол взяв жахливого вигляду інструмент і затиснув його лещата на ребрі. Аудиторія почула хруст кістки. Він подивився на присутніх. — Ви не зможете побачити, що розташовано у грудній клітині, доки не поглянете у порожнину. Я вважаю за потрібне студентам першого курсу піднятися і стати ближче до місця проведення розтину. Підходьте, ставайте довкола столу.
Норріс підвівся на ноги. Він сидів біля проходу, тож був одним із перших, хто опинився біля столу. Він поглянув униз, але не на відкриту грудну клітку, а на обличчя жінки, чиї найбільші таємниці демонструвалися тепер цілій аудиторії незнайомців. Він подумав, що вона була справжньою красунею. Аурнія Тейт була у самому розквіті жіночності.
— Якщо ви станете навкруги, — продовжував доктор С’ювол, — я залюбки покажу вам дещо цікаве, що я знайшов у її тазу. Опираючись на розмір матки, якої я з легкістю можу торкнутись ось тут, можна зробити висновок, що цей екземпляр зовсім нещодавно народжував. Незважаючи на відносну свіжість трупа, ви можете помітити неприємний запах з черевної порожнини та помітне запалення очеревини. Беручи всі ці обставини до уваги, я готовий назвати вірогідну причину смерті.
З проходу почувся гучний звук. Один зі студентів гучно залементував:
— Він дихає? Перевірте дихання!
Доктор С’ювол гукнув:
— У чому річ?
— Це племінник доктора Гренвілла, сер, — сказав Венделл. — Чарльз знепритомнів.
У першому ряду професор Гренвілл підхопився на ноги і приголомшено подивився на студентів. Він швидко пішов проходом до Чарльза, проштовхуючись крізь юрбу студентів.
— З ним усе добре, сер, — повідомив Венделл. — Чарльз приходить до тями.
На сцені зітхнув доктор С’ювол.
— Надмірна вразливість не рекомендується тим, хто хоче вивчати медицину.
Гренвілл опустився біля племінника на коліна і поплескав його по обличчю.
— Ну ж бо, хлопче! У тебе просто запаморочилась голова. У тебе був важкий ранок.
