Сад кісток полностью

Її різка відповідь розлютила його, і він зробив крок до неї, а потім кинув погляд на двох копачів, які продовжували закопувати яму. Ебен зупинився, його рука стиснулась у кулак.

«Ну ж бо, — подумала вона, — удар мене, коли я тримаю твою доньку на руках. Нехай увесь світ побачить, який ти боягуз!»

Його губи розімкнулися, наче у звіра, який показує зуби, і він прошепотів суворо і погрозливо:

— Ти не мала права розповідати все Нічній варті. Вони приходили сьогодні вранці під час сніданку. Тепер усі постояльці пліткують про це.

— Я лише сказала Божу правду. Що ти мені заподіяв.

— Наче хтось повірить тобі. Ти знаєш, що я сказав містерові Претту? Я розповів йому, хто ти є насправді. Маленька хвойда. Я розповів йому, як я підібрав тебе, годував, прихистив, лише через бажання моєї дружини. І ось як ти відплачуєш за мою щедрість!

— Тобі навіть байдуже, що вона померла? — Роза подивилася на могилу. — Ти прийшов сюди не попрощатися, а поцькувати мене — ось чому! У той час, як твоя дружина...

— Моя кохана дружина також не терпіла тебе.

Роза поглядом учепилася в нього.

— Ти брешеш!

— Не віриш мені? — він фиркнув. — Ти мала чути речі, які вона шепотіла мені у ліжку. Як ти її обтяжувала, як камінь на шиї, який вона мусила тягти, бо знала, що без нашої допомоги ти помреш з голоду.

— Я працювала щодня, щоб прогодувати себе!

— Наче я не міг знайти десяток інших дівчисьок, і більш дешевих, які б упоралися з ниткою і голкою. Ну ж бо, уперед, побачимо, чого ти зможеш досягнути. Подивимось, скільки ти протримаєшся без їжі. Ти приповзеш благати мене про милосердя.

— Тебе? — тепер настала черга Рози розсміятися, що вона і зробила, незважаючи на голод, який змушував її живіт притиснутись до хребта. Вона сподівалася, що Ебен прокинеться тверезим і розкаюватиметься у тому, що він робив минулого вечора. Що зі смертю Аурнії він нарешті зрозуміє, який скарб втратив, і цей сум перетворить його на іншу людину. Але Роза, так само, як і Аурнія, безглуздо вірила в те, що він коли-небудь зможе стати вищим за свою дрібну пихатість. Минулого вечора вона принизила його, а тепер, під денним світлом, вона збагнула, хто він є насправді. Дівчина не бачила горя в його очах, лише уражене марнославство. І тепер вона насолоджувалась можливістю вразити його ще глибше.

— Так, можливо, я голодуватиму, — сказала Роза. — Але я дам собі раду. Я влаштувала похорон своїй сестрі. Я виховаю її доньку. Як ти гадаєш, ким вважатимуть тебе люди, коли дізнаються, що ти відмовився від власної доньки? Що ти не дав ані пенні на похорон своєї дружини?

Його обличчя спалахнуло багрянцем, і він подивився на двох копачів, які завершили свою роботу і тепер стояли та з зацікавленістю прислухалися до розмови.

Затиснувши губи, він поліз до кишені і витяг звідти жменю монет.

— Ось, — він підбіг і простягнув гроші копачам, — візьміть це.

Старший чоловік знічено подивився на Розу.

— Леді вже заплатила нам, сер.

— Чорт забирай, беріть кляті гроші! — Ебен схопив брудну руку чоловіка і висипав монети на його долоню. А потім подивився на Розу.

— Вважаю свій обов’язок виконаним. А тепер ти маєш те, що належить мені.

— Тобі ж байдужа Меггі. Чому ти хочеш її забрати?

— Мені не потрібна ця шмаркачка. Є інша річ. Річ Аурнії. Я її чоловік, тож уся її власність переходить мені.

— Вона нічого не мала.

— У лікарні сказали, що віддали тобі все її майно минулої ночі.

— Ти це хочеш? — Роза витягла маленький згорток, який вона примотала навколо талії, і віддала йому, — тоді це твоє.

Він розірвав згорток, і брудна нічна сорочка та стрічка для волосся впали на землю.

— Де решта?

— Її каблучка он там.

— Цей шматок олова? — він підняв талісман Аурнії з кольоровими камінчиками. Ебен фиркнув і кинув його Розі під ноги, — він нічого не коштує. Такий носить кожна дешева повія у Бостоні.

— Вона залишила свою обручку вдома, ти це знаєш.

— Я кажу про ланцюжок із золотим медальйоном. Вона ніколи не розповідала, звідки він, але всі ці місяці відмовлялася продати його, хоч я міг використати ці гроші для майстерні. За все, через що я пройшов, я заслуговую, щоб мені повернули бодай це.

— Ти не заслуговуєш ані єдиної волосини з її голови.

— Де прикраса?

— Я заклала її. Як, ти думав, я заплатила за похорон?

— Вона коштувала значно більше, ніж це, — відповів Ебен, указуючи на могилу.

— Її більше нема, Ебене. Я заплатила за цю могилу, і тобі тут нема чого робити. Ти не давав моїй сестрі спокою, коли вона була жива. То, урешті-решт, дозволь їй спочити у мирі тепер.

Він зиркнув на старого копача, який відповів йому таким самим поглядом. О, Ебен легко міг ударити жінку, коли ніхто не бачив, але тепер він змушений був тримати кулаки при собі і стримувати свій лайливий язик. Усе, що він сказав, було:

— Ми ще повернемося до цієї розмови.

А потім повернувся і пішов геть.

— Міс? Міс?

Роза повернулася до старого копача і зустріла його співчутливий погляд.

— Ви вже заплатили нам. Я гадаю, вам це знадобиться. Це допоможе вам з дитиною протриматись деякий час.