Сад кісток полностью

У тиші, яка настала, вона роздивлялася тіні, що грали на його обличчі. Біллі скрутився коло свого цеберка з водою, наче втомлений кіт, і дрімав. Солома шелестіла з кожним його подихом. Хворий чоловік у кутку продовжував безперервно кашляти, вологе булькання нагадувало, що смерть уже близько.

— Як бачите, — сказав Норріс, — я знаю, що означає бути несправедливо звинуваченим. Я знаю, як вам доводиться витримувати.

— Ви знаєте, правда? На мене з підозрою дивляться кожен день протягом усього мого життя. Ви навіть уявити собі не можете, як це.

— Міс Конноллі, минулої ночі я бачив те саме створіння, що і ви, але мені ніхто не вірить. Ніхто більше його не бачив. А найгірше, що робітник лікарні бачив мене, коли я схилився над тілом. На мене з підозрою дивляться медсестри, інші студенти. Лікарняні опікуни можуть не допустити мене до палат. А все, чого я прагнув — це стати лікарем. Тепер усе, над чим я працював, під загрозою, бо так багато людей не впевнені у моїх словах. Так само, як і у ваших, — він нахилився ближче, і вогник свічки кинув на його обличчя довгі примарні тіні. — Ви також його бачили, те створіння у плащі. Мені треба знати, чи пам'ятаєте ви те саме, що і я.

— Тієї ночі я розповіла вам, що бачила. Але, здається, тоді ви мені не повірили.

— Визнаю, тоді ваша розповідь скидалася на...

— Брехню?

— Я б ніколи не наважився звинуватити вас у такому. Так, я вважав ваш опис дещо примарним. Але ж ви були збудженою і дуже наляканою, — він тихо додав, — як і я минулої ночі. Від того, що я побачив, кров застигла у моїх жилах.

Вона подивилась на свічку і прошепотіла:

— То були крила.

— Плащ, можливо. Або темне пальто.

— А його обличчя світилося білим, — вони зустрілися поглядами, і світло на його обличчі допомогло їй пригадати з жахливою чіткістю, — білим, як череп. Ви це бачили?

— Я не знаю. Місяць був над водою, його відображення могло зіграти жарти з очима.

Її губи стиснулись.

— Я розповідаю вам те, що бачила. А ви у відповідь намагаєтеся це пояснити. «Це було просто відображення місяця»!

— Я займаюся наукою, міс Конноллі. Я не можу не шукати логічних пояснень.

— А де логіка у вбивстві двох жінок?

— Її може і не бути. Чисте зло.

Вона важко ковтнула і тихо сказала:

— Я боюся, бо воно знає моє обличчя.

Біллі простогнав і перевернувся, його обличчя було спокійним і невинним уві сні. Дивлячись на нього, Роза подумала, що Біллі зовсім не розуміється на злі. Він бачить посмішку і не розуміє, що за нею може бути прихована брехня.

На сходах почулися кроки, і дівчина завмерла, почувши жіноче хихикання і чоловічий сміх. Одна з мешканок звабила чоловіка піднятися до неї. Роза розуміла необхідність цього, знала, що кілька хвилин з розсунутими ногами могли визначити різницю між повним і порожнім животом. Але шум, який долинав крізь тонкі ширми, змушував її червоніти від сорому. Вона не могла змусити себе підвести погляд на Норріса. Роза дивилась униз на свої руки, складені на колінах, коли пара стогнала і бурмотіла щось, а солома шелестіла під тілами, які рухалися. Не зважав на це лише хворий чоловік у кутку, який продовжував кашляти і давитися кривавим мокротинням.

— То ось чому ви переховуєтеся? — спитав Норріс.

Неохоче подивившись на юнака, Роза зустріла його рішучий погляд, наче він не зважав на розпусту і смерть, що панували навколо. Наче тонкі брудні ширми перенесли їх у окремий світ, де лише до неї була прикута вся його увага.

— Я переховуюсь, щоб уникнути проблем, містере Маршалл. Від усіх.

— Включно із Нічною вартою? Вони кажуть, що ви заклали коштовну прикрасу, яка вам не належала.

— Мені її дала сестра.

— Містер Претт стверджує, що ви вкрали її. Зняли її з тіла, коли вона помирала.

Роза фиркнула.

— Це все мій свояк. Ебен хоче помститися, тому розпускає плітки про мене. Навіть якби це було правдою, навіть якби я це зробила, я б не була йому винна. Як ще я могла заплатити за похорон Аурнії?

— Її похорон? Але ж... — він замовк.

— Що таке? — спитала Роза.

— Нічого. Просто... незвичне ім’я, ось і все. Дуже милозвучне.

Вона сумно посміхнулась.

— Це ім’я нашої бабусі. Воно означає «золота жінка». А моя сестра була справді золотою жінкою. Доки не одружилася.

Рохкання за ширмою наростало і супроводжувалось сильними ляпасами двох тіл. Роза більше не могла дивитись Норрісу у вічі. Натомість вона роздивлялася свої черевики, які стояли на розкиданій підлогою соломі. Комаха виповзла з соломи, на якій сидів Норріс, і вона подумала, чи він це помітив. Дівчина притамувала в собі бажання розчавити її черевиком.

— Аурнія заслуговувала на краще, — м’яко сказала Роза, — але в кінці лише я стояла коло її могли. І Мері Робінсон.

— Сестра Робінсон була там?

— Вона була доброю до моєї сестри. На відміну від міс Пул. О, ту я не любила, визнаю. Але Мері була інша, — вона сумно похитала головою.