— Чи ви, джентльмени, завершили розмову? — поцікавився Крауч, і Чарльз почервонів. — 3 вашого дозволу, я б хотів продовжити, — доктор прочистив горло і продовжив ходити сценою. — Ми цієї миті маємо справу з епідемією у нашій палаті, і я боюся, що вона поширюватиметься. Тож ми присвятимо програму сьогоднішнього ранку проблемі пологової лихоманки, також відомої як післяпологова інфекція. Вона вражає жінку у розквіті її молодості, у той час, коли вона має виконати свою святу місію. Навіть коли її дитина вже у безпеці і з нею все добре, життя матері все ще під загрозою. Це може проявитися під час пологів або за кілька годин чи навіть днів після них. Спочатку вона відчуває озноб, подекуди такий сильний, що від її тремтіння хитається ліжко. Це супроводжується неминучим підвищенням температури, почервонінням шкіри, прискоренням серцебиття. Але справжні муки приносить біль. Він починається в області тазу і переростає у пухлину черева. Будь-який дотик, навіть легкий, може спричинити жахливі крики та страждання. Також часті криваві виділення, мерзенні та смердючі. Одяг, простирадла і навіть уся кімната просякають огидним запахом. Ви не можете собі уявити, які принизливі страждання переживає порядна жінка, яка призвичаєна до бездоганної гігієни, що тепер стикається з тим жахливим смородом, який виходить з її тіла. Але найгірше ще попереду.
Крауч зупинився. Аудиторія занурилась у цілковиту тишу. Уся увага була спрямована на нього.
— Пульс підвищується, — продовжив доктор, — свідомість затягує туманом настільки, що пацієнтка часом не розуміє, день тепер чи ніч, і щось незрозуміло буркоче. Часто виникає жахлива блювота, ускладнюється дихання. Пульс стрибає. У цей момент не залишається нічого іншого, як застосовувати морфій і вино. Оскільки смерть тепер неминуча, — він зупинився й оглянув аудиторію, — найближчим часом ви усі матимете змогу побачити це на власні очі, доторкнутися та понюхати. Дехто порівнює цю хворобу з віспою. Якщо це так, то чому вона не поширюється на присутніх жінок чи на жінок, які не є вагітними? Інші називають це міазмами — епідемічним станом повітря. Справді, як ще можна пояснити тисячі померлих від цієї хвороби жінок у Франції, в Угорщині, в Англії?
Тут також ми спостерігаємо спалах цього захворювання. На минулих зборах бостонського товариства розвитку медицини мої колеги називали жахливі цифри. Один лікар втратив п’ять пацієнток поспіль. Я втратив сім за один лише місяць.
Венделл похмуро нахилився.
— О боже, — прошепотів він, — це справді епідемія.
— Це стає такою жахаючою перспективою, що багато майбутніх матерів через свою неосвіченість вирішують не звертатися до лікарень. Але саме в лікарнях вони можуть отримати набагато кращі умови, ніж мають у брудних багатоквартирних будинках без лікарського нагляду.
Венделл раптово підвівся.
— З вашого дозволу, сер, маю питання.
Крауч подивився на нього.
— Так, містере Голмс?
— Чи вирує така ж епідемія у багатоквартирних будинках? Серед ірландок південного Бостона?
— Ще ні.
— Але багато з них живуть у бруді. Їхнє харчування незадовільне, а становище жахливе. Ураховуючи все це, хіба не має там бути більше смертей?
— Бідні мають іншу конституцію. Вони більш загартовані.
— Я чув, що жінки, які раптово народжують на вулиці чи у полі, лише зрідка вражені лихоманкою. Це також пояснюється сильнішою конституцією?
— Це моє припущення. Я розповім про це більше наступного тижня, — Крауч помовчав. — А зараз ми переходимо до анатомічної презентації доктора С’ювола. Його екземпляр сьогодні, кажу це з жалем, одна з моїх пацієнток, молода жінка, яка страждала від страшної хвороби, яку я щойно описував. А тепер я запрошую доктора С’ювола представити свій анатомічний висновок.
Коли доктор Крауч сів, доктор С’ювол зійшов на сцену, підлога скрипіла під його масивною статурою.
— Те, що ви щойно почули, — сказав С’ювол, — було класичним описом пологової лихоманки. Тепер ви зможете побачити патології, спричинені цією хворобою, — він зупинився і подивився на ряди студентів у аудиторії. — Містере Лекевей, чи не могли б ви спуститися і допомогти мені?
— Сер?
— Ви жодного разу не виказували бажання асистувати на анатомічному показі. Це ваш шанс.
— Не думаю, що я — найкращий вибір...
Едвард, який сидів позаду Чарльза, сказав:
— О, Чарлі, уперед, — і поплескав його по плечі. — Я обіцяю, що цього разу хтось упіймає тебе, коли ти знепритомнієш.
— Я чекаю, містере Лекевей, — сказав С’ювол.
Важко ковтнувши, Чарльз підвівся і неохоче рушив до сцени.
Помічник С’ювола викотив труп з-за лаштунків і зняв простирадло. Чарльз із жахом поглянув на молоду жінку. Чорне волосся спадало зі столу, а ще звисала рука, біла та худа.
— Це має бути смішним, — сказав Едвард, нахилившись до вуха Венделла. — Як гадаєш, скільки він протримається перед тим, як упасти? Можемо зробити ставки.
— Це не смішно, Едварде.
— Ні, ще ні.
На сцені С’ювол розкрив свою тацю з інструментами. Він вибрав скальпель і простягнув його Чарльзу, який подивився на нього так, наче ніколи раніше не бачив леза.
