вхопивши залізного лома, він, як шалений, заходився підважувати підлогу. Нарешті піднялась кругла дерев'яна мостина, і під нею вподовж коридора показалося кілька широких ляд, що закривали ями, де було заховане збіжжя.
—Бачиш, око Ваалове, — тремтячи, сказав управитель,— вони ще не все забрали! А ці ями глибокі, кожна по п'ятдесят ліктів, і всі повні вщерть. Поки ти мандрував, я наказав поробити такі сховища і в зброярні, в садах, повсюди! Господа твоя повна зерна, як серце твоє — мудрості.
Усмішка пробігла Гамількаровим обличчям.
—Це добре, Абдалоніме!
Тоді, нахилившись йому до вуха, він додав:
—Привези хліба ще й з Етрурії, з Бруттіуму, звідки хочеш і за будь-яку ціну. Заготуй і збережи. Я хочу, щоб увесь карфагенський хліб був у моїх, тільки в моїх руках!
Коли вони дійшли до кінця коридора, Абдалонім одним із ключів, що висіли в нього при поясі, відімкнув велике чотирикутне приміщення, розділене посередині кедровими колонами. Золоті, срібні та мідні монети, по-насипувані на столах і складені в нішах, здіймалися купами попід чотирма стінами до самих сволоків. У величезних кошах із гіпопотамових шкур лежали по кутках ряди невеличких мішків; купи великих мідяків громадилися на підлозі. Подекуди занадто високі стоси, повалившись, скидалися на зруйновані колони. Великі карфагенські монети, на яких була зображена Таніта з конем під пальмою, лежали всуміш із монетами колоній, на яких був викарбуваний бик, зоря, куля чи півмісяць. А далі йшли порозкладувані нерівними стовпчиками монети різної вартості, різної величини, різних епох, від давніх ассірійських, тонких, як ніготь, до давніх латинських, грубших за долоню, від егінських, схожих на ґудзики, до бактріанських плиток і коротких брусків давнього Лаке-демону; багато з них узялися іржею, вкрилися брудом, позеленіли від води, почорніли від огню,— їх повиловлювали сітями чи знайшли між руїнами після облоги міста.
Суфет нашвидку прикинув, чи відповідають наявні суми тим рахункам витрат і прибутків, що йому подано. Уже виходячи, він раптом помітив три мідні дзбани, геть зовсім порожні. Абдалонім, жахнувшись, відвернув голову, але Гамількар, примирившись з втратами, нічого не сказав.
Вони пройшли ще кілька коридорів та зал і нарешті досягли дверей, що їх охороняв чоловік, прив'язаний поперек тулуба вмурованим у стіну ланцюгом,— це був римський звичай, недавно заведений у Карфагені. Борода й нігті у нього виросли надмірно довгі, і він хитався з боку в бік, немов той звір у клітці. Тільки-но невільник упізнав Гамількара, він кинувся до нього, волаючи:
— Змилуйся, око Ваалове! Змилуйся! Вбий мене! Ось уже десять літ, як я не бачив сонця! Ім'ям отця твого благаю, зглянься на мене!
Гамількар, не відповідаючи йому, плеснув у долоні; прибігло три чоловіки і, взявшись разом із управителем, відсунули важкий засув на дверях. Гамількар узяв смолоскип і щез у темряві.
Вважали, ніби там — родинні гробниці, а насправді то був колодязь. Викопано його, щоб збивати з пантелику злодіїв, і він був порожній. Гамількар пройшов далі. Потім, нагнувшись, повернув важкий камінь, поставлений на валах, і крізь отвір зайшов у конусоподібне приміщення.
Стіни його вкриті були мідною лускою; посередині, на гранітному п'єдесталі, стояла статуя кабіра, прозваного Алетом; він був засновником кельтіберійських рудень. Біля підніжжя лежали навхрест великі золоті щити, стояли велетенські срібні вази, відлиті без отворів, химерної форми і зовсім не придатні до вжитку; часто в такий спосіб відливали з різних металів посуд, щоб його не можна було ані викрасти, ані навіть переносити.
Своїм смолоскипом Гамількар засвітив гірничу лампу, прикріплену до ідолової шапки; зелене, жовте, синє, фіолетове, винного і кривавого кольору проміння враз освітило залу. Вона була повна коштовних самоцвітів, насипаних у золоті, стовбоваті, як тиква, посудини, що висіли на міцних прутах, подібні до ламп; інші купами лежали попід стінами. Там були калаїси, добуті в горах, карбункули, що утворилися з рисячої сечі, глосопетри, які попадали з місяця, тіани, діаманти, сандастри, берили, рубіни трьох видів, чотири відміни сапфірів та дванадцять різновидів смарагда. Самоцвіти блискотіли й мінились, як бризки молока, як сині крижинки, ряхтіли срібним пилом, розсипалися вогненними смугами, промінням, зірками. Громове каміння, народжене бурями, сяяло поряд із халцедонами, що помагають проти отруєння. Були там і топази з гори Забарки, засіб проти переляку, бактріанські опали, що запобігають викидням, Аммонові роги, які кладуть під ліжко, щоб навівати сни.
