Тоді карфагенські фланги розгорнулися, щоб охопити варварів. Слідом рушили слони. З витягненими навскіс списами фаланга ринула вперед і перетяла навпіл найманське військо. Два величезні відтинки захитались; фланги, стріляючи з пращ та луків, тиснули їх до важкої піхоти. Щоб зарадити собі, найманцям бракувало кінноти. В бою було тільки двісті нумідійських вершників, та й ті помчали проти правого загону клінабарців. Решта була оточена й не могла пробитися крізь ворожі лави. Небезпека ставала дедалі загрозливіша, треба було негайно зважитись на якісь рішучі заходи.
Тоді Спендій наказав ударити на фалангу одночасно з обох боків і пронизати її наскрізь. Та найвужчі ряди, прослизнувши під найдовшими, вернулися назад, і фаланга знов обернулася проти варварів, така сама страшна з боків, як щойно була з фронту.
Варвари хапалися за ратища списів, та кіннота, що була ззаду, заважала їм нападати. Спираючись на слонів, фаланга то ущільнювалась, то розтягалася, набираючи форми чотирикутника, конуса, ромба, трапеції, піраміди. Подвійний внутрішній рух її відбувався від голови до останніх рядів, бо задні бігли вперед і заступали знеможених чи поранених, що йшли на їхнє місце. Варвари юрмищем налягали на фалангу. Вона ніяк не могла просунутись уперед. Поле бою скидалося на збурений океан, на поверхні якого колихалися червоні султани впереміш із мідною лускою і, неначе срібна піна, котилися ясні щити. Вряди-годи по ньому із краю в край то здіймалися, то знову спадали широкі хвилі, а всередині нерухомо стояла важка громада. По черзі хилилися й здіймалися списи. Подекуди так шалено орудували мечами, що тільки видно було, як виблискують оголені вістря. Кінні загони ледве встигали розметати довкола себе людське місиво, як воно зразу ж вихором змикалося, щільно облягаючи їх знову.
Заглушуючи голоси начальників, звуки сурем та бренькіт лір, зі свистом літали в повітрі олов'яні кулі й глиняні ядра, вибиваючи з рук мечі і з черепів мозок. Поранені захищали себе, підіймаючи одною рукою щита й наставляючи проти ворога меча, опертого держаком у землю; інші, вже конаючи в кривавих калюжах, оберталися, щоб уп'ястися зубами в супротивника. Юрмище так тісно сплелося, курява стояла така густа, гамір такий оглушливий, що годі було щось розрізнити; слабодухих, які хотіли здатися, ніхто не чув. Зоставшись без зброї, вояки кидалися один на одного голіруч; під панцерами тріщали груди, в скорчених руках висіли трупи з відкинутими назад головами. Непохитний загін із шістдесяти умбрій-ців, міцно стоячи на ногах, тримаючи перед очима списи й скрегочучи зубами, гнав поперед себе разом дві синтагми. Епірські пастухи, уп'явшись коням у гриви і вимахуючи киями, кинулися на лівий загін клінабарців; коні поскидали вершників і помчали рівниною. Пунійські пращники, подекуди відкинуті, стояли приголомшені. Фаланга почала хитатись, розгублено метушилися начальники, старші ззаду підштовхували вояків; тим часом варвари вишикувалися знову; вони повернулися: перемога схилялася на їхній бік.
Та зненацька розітнувся жахливий крик, зойк болю та гніву: то двома лавами накинулися на варварів сімдесят два слони. Гамількар чекав, доки найманці скупчаться в одному місці, й тепер пустив на них усіх слонів. Індійці так глибоко позаганяли їм у шиї свої гаки, що кров текла по їхніх широких вухах. Підняті хоботи, пофарбовані суриком, звивалися, немов червоні змії; груди їхні були захищені рогатинами, спини прикриті панцерами, ікла подовжені залізними лезами, схожими на вигнуті шаблі; щоб вони були лютіші, їх напоїли сумішшю перцю, чистого вина й ладану. Вони трясли на собі намиста з брязкальцями й ревли; погоничі їхні пригинали голови під потоком вогненних стріл, що сипалися над ними з башт.
Щоб легше опиратись їм, варвари швидко збилися в щільний натовп; слони люто вгородилися всередину, їхні нагрудні рогатини, як носи кораблів, розтинали когорти, що подалися назад. Слони душили людей хоботами або, відірвавши від землі, собі через голову передавали їх воякам, що були в баштах, іклами розпорювали їм животи, шпурляли в повітря, і нутрощі довгими стрічками висіли на їхніх іклах, неначе жмути мотуззя на щоглах. Варвари намагалися повиколювати їм очі, перетяти на ногах сухожилля; дехто, підлізши під слонів, встромляв їм у черево меча аж по саме руків'я і гинув, розчавлений; найвідчайдушніші хапалися за паси; під градом каміння, під стрілами вони, не спиняючись, перерізували ремінні попруги, й очеретяні башти, неначе кам'яні, важко падали.
Аж тут несподівано чотирнадцять слонів з правого флангу, розлючені ранами, повернулися на другу шеренгу; тоді індійці, вхопивши кожен своє долото і приклавши його слонові до голови, щосили вдарили по ньому довбешкою.
Велетенські тварини впали на коліна й повалились одна на одну. Вони височіли, наче гора; і на тій купі трупів та зброї велетенський слон із пробитим стрілою оком, на прізвисько Гнів Ваалів, заплутавшись ногою в ланцюги, ревів до самого вечора.
