Карфагенців пойняла шалена радість. Із уст в уста передавали, нібито вбито шість тисяч варварів, що решта довго не втримається, що війні край; обіймалися на вулицях, натирали олією та цинамоном обличчя богам-патекам, засвідчуючи їм свою вдячність. Витрішкуваті й череваті, з піднятими до плечей руками, вони здавалися живими під свіжим пофарбуванням і неначе брали участь у народній радості. Багатії повідчиняли свої двері; по місту гримотіли тамбурини; всю ніч аж до ранку світилося в храмах; а богинині служниці, зійшовши в Малку, спорудили на перехрестях сикоморові помости і віддавалися першому-ліпшому. Ухвалено наділити переможців землею, принести жертви Мелькартові, суфетові дати триста золотих вінців, а прибічники його пропонували вшанувати ще й новими привілеями та почестями.
Гамількар просив, щоб старійшини запропонували Автарітові обміняти старого Гіскона та інших полонених карфагенців хоч би й на всіх захоплених варварів. Та лівійці й кочовики, що становили Автарітове військо, ледве знали цих найманців, італійців або греків з походження. Якщо ж Республіка, міркували вони, пропонує їм таку силу найманців за кількох карфагенців, то виходить, що перші не варті нічого, а другі коштують таки чимало Вони боялися пастки. Автаріт відмовив.
Тоді старійшини ухвалили стратити полонених, хоч суфет і написав їм, щоб вони не карали їх смертю. Він мав намір вибрати з-поміж них найкращих до свого війська і тим самим привабити перекинчиків. Та ненависть узяла верх над розважливістю.
Дві тисячі варварів було прив'язано до стовпів на маппальських горбах; крамарі, кухонна челядь, вишивальники й навіть жінки, вдови вояків, із своїми дітьми,— усі, кому тільки хотілося, приходили вбивати їх стрілами. Цілились поволі, щоб продовжити їхні муки: то підіймали, то знову опускали лук, а довкола тиснулася, ревучи, юрба. Немічних приносили на ношах; дехто завбачливо брав із собою харчі й залишався до вечора; інші проводили тут цілу ніч. Напинали намети й пили в них. Знайшлося чимало й таких, що збили неабиякий гріш, позичаючи луки.
А потім так і покинули висіти всі оті розіп'яті трупи, і здавалося, що то над могилами стоять червоні статуї. Збудження пойняло навіть жителів Малки, вихідців з тубільних родин, що завжди були байдужі до справ батьківщини. Тепер, вдячні за втішне видовище, вони стали цікавитись долею Республіки і відчули себе пу-нійцями. Старійшини вважали, що вчинили дуже мудро, об'єднавши весь народ в єдиному почутті помсти.
Та й боги послали на те своє благословення: з усіх боків зліталося вороння. Воно кружляло в повітрі, пронизливо й хрипко крячучи, збиваючись у величезну хмару, що повільно рухалась у безугавній коловерті. Ту хмару видно було з Кліпеї, з Радеса та з Гермейського мису Бувало, вона раптом розривалася, далеко розгортаючи свої чорні спіралі,— то орел шугав у середину зграї, а тоді знову відлітав геть. На терасах, на банях, по шпи лях обелісків та фронтонах храмів купчилися розжирілі птахи, тримаючи в закривавлених дзьобах шматки людського м'яса.
Коли від трупів пішов важкий дух, карфагенці змушені були познімати їх. Чимало спалили, решту кинули в море, і хвилі, гнані північним вітром, повиносили їх на берег, у глибину затоки, перед Автарітовим табором.
Ця кара, видно, нагнала жаху на варварів, бо з висоти Ешмунового храму бачили, як вони поздіймали свої
намети, зігнали худобу, нав'ючили на ослів свої пожитки і того самого вечора цілим військом подались геть.
Проходячи між горою Теплих Вод та Гіппо-Зарітом, воно повинне було заступити суфетові дорогу до тірсь-ких міст і разом з тим залишити собі можливість повернути на Карфаген.
Тим часом два інші загони мали спробувати заскочити Гамількара на півдні,— Спендій — зі сходу, Мато — із заходу, щоб з'єднатися всім трьом, а тоді напасти на нього і затягнути зашморг. Невдовзі нагодилася їм підмога, якої вони не сподівалися: вернувся Нар-Гавас, привівши з собою триста верблюдів, нав'ючених смолою, двадцять п'ять слонів та шість тисяч кінноти.
Щоб ослабити найманців, суфет вважав за доцільніше затримати Нар-Гаваса подалі, аж у його володіннях. Ще бувши в Карфагені, він змовився з гетульським розбійником Масгабою, що шукав, де б собі заснувати власне царство. За допомогою пунійських грошей той пройдисвіт підняв нумідійців, пообіцявши їм волю. Але Нар-Гавас, попереджений про те сином своєї годівниці, кинувся в Цірту і винищив повсталих, затруївши водозбори, стяв кілька голів, відновив лад і після того запалився до суфета ще більшою ненавистю, ніж варвари.
Ватажки чотирьох загонів обміркували свої воєнні плани. Гадали, що війна буде тривала; треба було все передбачити.
