Сапфірова книга полностью

— Атож, так і є. Я гадала, що це, мабуть, норма.

— Хвалити Бога, ні! — Джеймс ображено стиснув губи.

— Ну, хай там як, наступної суботи мене запросили на бал до твоїх батьків — лорда й леді Пімплботтом.

— Не можу собі уявити, — закотив очі Джеймс. — Моя мати надає неабиякої ваги бездоганному товариству.

— Щиро дякую, — буркнула я і повернулася, щоб піти. — Ти справжній сноб!

— Я не хотів тебе образити, — крикнув Джеймс мені вслід. — А що таке «сноб»?

Рафаель стояв уже в дверях, коли ми підійшли до нашої класної кімнати. І вигляд він мав такий нещасний, що ми зупинилися.

— Привіт, мене звуть Леслі Гей, а це моя подруга — Ґвендолін Шеферд, — відрекомендувалась Леслі. — Ми познайомилися в п’ятницю перед кабінетом директора.

Слабка усмішка майнула на обличчі Рафаеля.

— Я дуже радий, що хоча б ви мене впізнали. Бо нині в мене з цим проблеми…

— Атож, — погодилася Леслі. — Ти схожий на якогось стюарда на круїзному пароплаві. Але до цього звикаєш.

Посмішка Рафаеля стала ширшою.

— Ти маєш хіба що пильнувати, щоб краватка часом не потрапила тобі в суп, — зауважила я. — Зі мною це трапляється частенько.

Леслі кивнула.

— їжа, до речі, тут жахлива. А в усьому іншому — не так уже й погано. Я впевнена, скоро ти почуватимешся як удома.

— Ти ніколи не була на півдні Франції? — спитав Рафаель трохи з гіркотою в голосі.

— Ні, — відказала Леслі.

— Це помітно. Я ніколи не почуватимусь як удома в країні, де цілий день йде дощ.

— Ми, англійці, не любимо, коли хтось постійно лає нашу погоду, — зауважила Леслі. — О, он іде місіс Каунтер. Вона, на твоє щастя, трохи франкофіл. Ти їй сподобаєшся, якщо час від часу, ніби випадково, вставлятимеш у свою мову французькі слова.

— Tu es mignonne[74],— одразу ж мовив Рафаель.

— Я знаю, — буркнула Леслі, затягуючи мене в клас. — Але я не франкофіл.

— Ти йому впала в око, — сказала я і кинула книги на парту.

— То й що? — гмикнула Леслі. — Він не в моєму стилі.

Я не стримала сміху.

— Ну, звичайно!

— Ой, припини, Ґвен, досить, що одна з нас несповна розуму. Знаю я таких типів. З ними самі халепи. Крім того, він цікавиться мною тільки тому, що Шарлотта говорила, ніби мене легко завоювати.

— І тому, що ти схожа на собаку Берті, — нагадала я.

— Точно, і тому, — Леслі засміялася. — Та він миттю мене забуде, щойно на нього накинеться Синтія. Дивись, вона явно зумисне пішла в перукарню і нагелювала волосся.

Проте Леслі помилялася. Рафаель, вочевидь, не надто цікавився розмовою з Синтією. Коли ми на перерві сиділи на нашій лавці під каштаном і Леслі вчергове вивчала записку з кодом із «Зеленого вершника», Рафаель підійшов до нас, сів поруч, не спитавшись, і сказав:

— О, круто, геокешинг!

— Що? — Леслі невдоволено зиркнула на нього.

Рафаель показав на записку.

— Ви не знаєте, що таке геокешинг[75]? Це сучасний варіант гри «зайці й собаки»[76] з GPS. Цифри на вигляд точнісінько як географічні координати.

— Ні, це тільки… що, правда?

— Дай-но, я гляну, — Рафаель узяв у неї записку. — Так. Припустімо, що нуль перед буквою — це нуль у верхньому регістрі, себто позначає градус. А рисочки — мінути й секунди.

До нас долинув гучний крик. На сходах Синтія щось говорила Шарлотті, шалено жестикулюючи, а Шарлотта злостиво позирала в наш бік.

— О Господи! — Леслі розхвилювалася. — Це означає 57 градусів, ЗО мінут, 41.78 секунд північної широти і 0 градусів, 08 мінут, 49.91 секунд східної довготи?　

Рафаель кивнув.　

— Тобто це означає якесь місце? — запитала я.　

— Ну так, — підтвердив Рафаель. — Якесь дуже маленьке місце, десь чотири квадратних метри. І що там міститься? Криївка?　

— Якби ж то ми знали, — зітхнула Леслі. — Ми навіть не знаємо, де це місце.　

Рафаель знизав плечима.　

— Ну, це просто з’ясувати.　

— Як? Для цього потрібен GPS-прилад? І як він працює? Я не маю жодного уявлення про це, — збуджено мовила Леслі.　

— Зате я маю уявлення. Я міг би тобі допомогти, — сказав Рафаель. — Mignonne.　

Я знову подивилася на сходи. До Синтії й Шарлотти пристала Сара, і вони втрьох поглядали кривим оком у наш бік. Леслі нічого не помічала.　

— Добре. Але це потрібно зробити сьогодні після обіду, — сказала вона. — Ми не можемо гаяти час.　

— Я теж, — кивнув Рафаель. — Зустрічаємось о четвертій у парку. До цього часу я якось здихаюся Шарлотти.　

— Уяви собі, це буде нелегко, — я співчутливо глянула на нього.　

Рафаель посміхнувся.　

— Я думаю, ти мене недооцінюєш, маленька мандрівнице в часі.